СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ



Жукова  Людмила  Петрівна

Жукова
Людмила Петрівна

Директор Центру нетрадиційної медицини «Енергетика», віцепрезидент Міжнародної академії освіти і науки

Академік Української академії наук, академік ГО «Національна академія наук вищої освіти України», академік Міжнародної академії освіти і науки, член Президії Асоціації психотерапевтів та психоаналітиків України, почесний професор Міжнародного університету Відня та Оксфордського академічного союзу

Людмила Петрівна Жукова — лікар комплементарної медицини, вчена, письменниця та публіцист, яскрава та харизматична особистість. Вона — директор Центру нетрадиційної медицини «Енергетика», біоенергетик, який з високою ефективністю застосовує Каліфорнійську систему енергетичного впливу у терапії. Протягом 56 років практики їй довелося чути слова подяки від багатьох колишніх пацієнтів.
Людмила Петрівна народилася 5 серпня у м. Донецьку. Ще у віці 6 років відбулася перша подія, яка допомогла виявити її здібності: вчителька з гри на фортепіано страждала на постійні мігрені. Співчутлива учениця допомогла своїм впливом полегшити та припинити біль. У віці 19 років Людмила Петрівна одружилася і через рік стала мамою. Коли доньці було 2 роки, вона захворіла на двосторонню пневмонію в тяжкій формі. Саме тоді, Людмила Петрівна відчула у собі сили власноруч вилікувати доньку.
Майбутній вибір професії був не випадковим. Людмила Петрівна відчувала не тільки моральну, а й інформаційну підтримку в родинному колі. До речі, її родина походить від старовинного польсько-німецького роду аристократів Сасів. Мати, Наталія Башеєва-Агте, присвятила 43 роки свого життя практичній медицині. Ключову роль у самовизначенні Людмили Жукової зіграв вітчим — професор-невропатолог Борис Сергійович Агте. Він викладав неврологію на медичному відділенні Пекінського університету і, протягом цього періоду, мав змогу ознайомитися зі східною медициною, зокрема з акупунктурою. Пізніше, ці знання допомогли у поясненні Людмилі «основ наукової думки» та у виявленні зв’язку між східною та західною традиціями у медицині. Зі свого боку, майбутня біоенергетик вивчала праці З. Фрейда, К. Г. Юнга, Р. Вільгельма, К. Кастанеди, М. Амосова та інших визначних постатей, які мали стосунок до лікувальної справи.
Попри свою любов до медицини та гуманітарних наук, Людмила Петрівна вступила до Донецького політехнічного інституту та отримала інженерну освіту. Це допомогло ще більше розвинути власні здібності і в технічній, і в гуманітарній сферах. Людмила Петрівна стала успішним інженером, керувала відділом одного з Донецьких НДІ.
Практику біоенергетика Людмила Петрівна розпочала у своєму рідному місті — Донецьку. Представники Донецького державного медичного інституту ім. М. Горького виявили зацікавленість в оригінальній методиці психотерапевтичного тренінгу, розробленій Людмилою Петрівною. Тому, на початку 90?х років, вона разом з іншими колегами, для лікарів з різних куточків СРСР викладала курс з біоенергетики. Також, працювала у міському центрі «Оздоровлення» фахівцем з комплементарної медицини та викладала основи біоенергетики у центрі «Антистрес».
В травні 1991 р., за рекомендацією вітчима, Людмила Петрівна поїхала до Китаю, у монастир міста Харбін, щоб здобути цінні знання, які б можна було використати у лікуванні людей. З цієї подорожі почався її шлях по всьому світу, для набуття практичного досвіду. Зокрема, півтора місяці провела в Болгарії, де співпрацювала з цілителькою Вангою. Загалом Людмила Петрівна 14 років провела за кордоном, з них 6 років в Австрії. Тоді Відень відвідували психотерапевти та психоаналітики з Німеччини та Швейцарії, аби потрапити на лекції з біоенергетики, тому що Людмила Петрівна пропонувала підходи, що демонстрували високу ефективність у психотерапії.
У 1991 р. у відповідь, на більш ніж 12 тис. листів від жителів м. Славутич, Людмила Петрівна разом зі своїми асистентами вирушила туди, для діагностики та лікування дітей, які постраждали від наслідків вибуху на Чорнобильській АЕС.
За сприяння Ю. П. Спіженка, міністра охорони здоров’я того часу, була організована ціла серія експериментів за участі Людмили Петрівни у відділі фізіології стовбура мозку Київського медичного інституту ім. О. Богомольця. Успішне проходження перевірки та відповідні документи дали можливість у 1993 р. заснувати один з перших в Україні Центр нетрадиційної медицини «Енергетика». Про міжнародне визнання центру свідчать численні відзнаки, серед яких найбільш значуща — бізнес-премія «Європейська якість» (Оксфорд, Велика Британія).
У 1996 р. Людмила Петрівна опублікувала працю «Методика обучения детей приемам биоэнергетики», яка пізніше була перекладена англійською та німецькою мовами та використовується з навчальною метою для дітей від п’яти





років. В 2002 р. у світ вийшла центральна праця Людмили Петрівни — книга «Биоэнергетика — медицина будущего», яка присвячена основам біоенерготерапії.
Професіоналізм українського біоенергетика визнаний у 22 країнах світу. У 2002 р. за особистий внесок у відродження науки та культури їй було вручено почесну нагороду «Свята Софія». У 2003 р. отримала міжнародну нагороду «Golden Mercury» (Оксфорд, Велика Британія), а також була обрана у академічну раду World Biographic Institute (Північна Кароліна, США) та стала лауреатом видання Всесвітнього біографічного інституту «Хто є хто серед ділових жінок-професіоналів». У 2004 р. серед здобутків додалося звання «A Woman of Millenium» (Окс­форд, Велика Британія) та відзнака «Приз миру в усьому світі» («Prize for Peace in the Whole World») (США). У 2005 р. директор Центру нетрадиційної медицини стає першою жінкою зі Східної Європи, яка отримала ексклюзивну британську нагороду ім. Королеви Вікторії (Queen Victoria Star «For honor, dignity, and bravery»). У 2006 р. отримала титул Дами лицарів Мальтійського ордену (Grand Dame of Malteze order) та Мальтійський хрест «Лицар милосердя» (Malteze Knight Order) за благодійність, а також Хрест Святого Іоана Єрусалимського (Order of St. Ian of Jerusalim).
Л. П. Жукова — повний кавалер українсько-французького ордена королеви Анни «Честь Вітчизни», кавалер ордена «За творчі успіхи» Української академії наук. Отримала Гран-прі конкурсу найвищих досягнень в науковій та творчій сферах Асамблеї ділових кіл України «Золота Пектораль». Титул «Українська Мадонна» від Міжнародного благодійного фонду Святої Марії. За особистий внесок в інтелектуальний та духовний розвиток сучасного суспільства відзначена найвищими нагородами Європейської бізнес асамблеї — Міжнародною Сократівською премією та орденом імені Сократа. У 2018 р. Людмила Петрівна стала лауреатом ордена Міжнародного Сократівського комітету «Ім’я в науці», з занесенням її імені в реєстр найкращих вчених світу. У цьому ж році вона отримала медаль ім. О. О. Богомольця за праведне служіння охороні здоров’я. У 2019 р. Л. П. Жукова стала членом Європейської медичної асоціації «Сонце Грузії». В грудні 2019 р. Людмила Петрівна була нагороджена медаллю ім. Ярослава Мудрого президентом ГО «Національної академії наук вищої освіти України» С. І. Табачніковим.
На найпрестижніших зібраннях, конгресах та конференціях Людмила Петрівна представляє українську ділову, інтелектуальну та творчу еліту. В 2017 р. на міжнародному конгресі Європейської медичної асоціації у Вільнюсі її відзначили Дипломом за професійні досягнення та Сертифікатом ЕМА «Найкраща медична практика». Попри насичену наукову та практичну діяльність, вона залишається публічною та медійною персоною — виступає на телебаченні, активно співпрацює зі ЗМІ.
Брат Людмили Петрівни, Володимир, теж пов’язав своє життя з медициною, здобув вчений ступінь доктора медичних наук. Донька Аліна успішно поєднує практику лікаря-біоенергетика з роботою на посаді заступниці директора Центру нетрадиційної медицини «Енергетика», а син Борис обрав роботу у правоохоронних органах. Онук Станіслав — творча людина, талановитий музикант, керівник музичного гурту «Fireplays». Молодший онук Борис — студент.
Окрім професійної діяльності, Людмила Петрівна має широке коло інтересів. Вона захоплювалася велосипедним спортом, стрибала з парашутом, а також грає на фортепіано та співає. Такому різносторонньому хобі сприяло оточення — відомі діячі театрального і музичного мистецтва, літератури, науки та спорту — М. Амосов, С. Табачніков, А. Оніпко, Б. Окуджава, А. Шнітке, М. Караченцов, О. Блохін, Г. Крамер, Г. Канчелі, В. Бистряков, Р. Недашківська та багато інших друзів.
Останнім часом має місце активна полеміка в медичних колах щодо лідерства певного напряму медицини: традиційної, східної, народної. На думку Людмили Петрівни, у цьому питанні важливий лише один критерій — майбутнє за медициною, яка має найвищу ефективність у порятунку людей від хвороб. Класична та нетрадиційна медицини не мають бути антагоністами. Вони повинні природно доповнювати одна одну і переслідувати єдину мету — людське здоров’я — та дотримуватися єдиного принципу — не нашкодити.