Дорогі читачі!


Ви тримаєте у руках книгу про найсокровенніше для мене – мій рідний край, уславлену у віках Галичину. Любов до неї я проніс через усе життя, бо ж кожен,
хто хоч раз бачив нескорені Карпатські гори, бурхливі ріки, стрункі смереки і скам’янілу поезію міст, проймався її духом, наснажувався з її предковічних джерел. Високі гори манять підкорювати вершини, даруючи сміливцям едельвейси, гуцульські колиби пропонують зануритися у давнину етнічного побуту та звичаїв, а комфортабельні кам’яниці міст огортають затишком та спокоєм, - щоб достеменно змалювати Галичину, знадобиться багато барв.
Історія мого краю нікого не залишить байдужим, адже її творили князі, воєводи, митрополити, майстри-ремісники, ріпники, поети, співаки та художники. Перейнявши державотворчий імпульс від Київської Русі, Галичина віками збагачувала свої традиції в тісних історичних зв’язках з європейськими народами, які природно завжди знаходилися навколо. Адже якраз у нас, поблизу Карпатського біосферного заповідника знаходиться географічний центр Європи. Тому не дивно, що з непохитною вірою в омріяне майбутнє та видатне місце рідного краю в колі європейських народів тут сформувалися носії нової державної свідомості, що нині розбудовують нашу державу. Тому осердям кожного життєпису, поданого у цій книзі, є Галичина, її дух, її історія, її слава.
Пригадую, у дитинстві, у нас в хаті, в селі Трофанівці, що на Снятинщині, була книга нашого великого земляка І.Я. Франка «Захар Беркут» з дарчим написом автора. Де потім опинилась та книга, не знаю, - у мене були старші брати… Книга була дарована ще моєму дідові Павлу Васильовичу, який не раз, як розказував мій батько Олексій Павлович, зустрічався з І.Франком. Змісту того дарчого напису я не запам’ятав. Сам напис був руками і роками уже майже стертий, адже книга перебувала в руках багатьох односельчан. Але саму повість я прочитав ще в дитинстві, а певні частини перечитував багато разів уже в нових виданнях упродовж усього життя. І якраз тепер пригадую останні рядки цієї історичної повісті І.Франка про Захара Беркута, про Карпатську Русь: «…Багато змінилося від того часу. Коли спочив старий Захар Беркут. Але аж надто докладно збулося віщування старого громадянина. Великі злигодні градовою хмарою перейшли руською землею.
Давне громадство давно забуте і, здавалось би, похоронене. Та ні! Чи не нашим дням судилось відновити його? Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби?»
Сподіваюсь, що читачі книги «Галицька еліта» отримають неабияке задоволення від знайомства з моїми земляками і сповняться тією гордістю за свою батьківщину, яка надихає галичан на нові звершення.

Успіхів Вам і натхнення!



Академік Міжнародної академії наук
екології і безпеки життедіяльності Д.О. Демчук