СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ




Охапкін  Олександр  Ігорьович

Охапкін

Олександр Ігорьович

Художник-іконописець, викладач Олександрійської дитячої художньої школи

За значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-­освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм присвоєно почесне звання «Заслужений художник України» (2016).

Краса — могутнє джерело духовності людини, а талант — дар Божий. Таким талантом обдарований видатний художник-іконописець Олександр Ігорьович Охапкін. Його твори приваблюють щирістю, безпосередністю авторського світосприймання, закладеною в них любов’ю до рідного краю і традицій українського народу.
Народився 28 січня 1962 р. в м. Житомир. Згодом оселився на Кропивниччині в м. Олександрія. Там відвідував художню школу. Упродовж 1978–1982 рр. навчався в художньому училищі м. Дніпропетровська. У 1984 р. вступив на факультет живопису Київського державного художнього інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), де його вчителями були В. Баринова-Кулеба, Т. Голембієвська, В. Шаталін. Закінчивши виш в 1990 р. Олександр Ігорьович повернувся до Олександрійської дитячої художньої школи, де працює дотепер. За цей час його учні здобули безліч нагород на державних і міжнародних конкурсах дитячого малюнка, вступили в середні й вищі художні навчальні заклади. У своєму місті художник пише ікони, творить у жанрах натюрморту, пейзажу й портрета.
Митець працював у різних стилях — починав з сюрреалізму й авангарду. Зрештою, почав поєднувати іконне малярство зі станковим живописом, сакральну тематику зі світською. Його ікона стала іконою-картиною. Не порушуючи канонічних вимог іконного малярства, художник синтезує традиційні техніки стародавнього іконопису й сучасне виконання. Такий стиль називають творчою іконою, поставленою на національну основу. Мистецтвознавці характеризують творчість Олександра Охап­кіна «релігійною поезією у фарбах». За словами професора історії мистецтва Київської духовної академії Дмитра Степовика, Олександр Охапкін «не хоче просто наслідувати давні ікони, хоч і не бажає радикально віддалятися від традиції, закладеної ще в Римській та Візантійській імперіях. У своїх творах прагне знайти золоту середину — між традицією і власною філософською налаштованістю щодо ікони як одного з феноменів сприйняття Бога і Його святих...» А в науково обґрунтованій монографії «Необарокко: ікони Олександра Охапкіна» Дмитро Власович пише: «Вся атрибутика, яка використовується в малярстві Охапкіна, має благородний християнський зміст і характер. Він не порушує віроначальної природи ікони, а навпаки, посилює її завдяки потужному струменю».
Художник у професійній зрілості з’ясував для себе основні риси сучасного іконо­малювання — висока духовність святого образу, надання національного характеру й вирішення формальної проблеми створення картини. Мова митця — багата кольорами, образами, формами, малярськими прийомами, передає ідеї добра, краси й милосердя. У його композиціях реальне межує з ірреальним, святий образ стає і «реальністю», й іконою, й ідеєю, а простір, у якому він перебуває, — багатовимірний.
Дружина та донька Олександра є жіночим ідеалом, що мимоволі входить до творінь О. І. Охапкіна. Кожна картина-ікона — гра світла, рельєфно накладені шари фарби й контрасти. Найчастіше майстер зображає Богоматір із немовлям, Ісуса Христа, Святого Миколая, Святого Пантелеймона та сцени Благовіщення.


Перші твори Олександр Ігорьович експонував у невеликих салонах та на Андріївському узвозі. Згодом розпочалася співпраця з Національним музеєм народної архітектури та побуту України, зокрема з провідним етнографом Р. Кобальчинською, яка й спрямувала увагу маляра-творця на український фольклор. Співпраця з етнографом, екскурсії в музеях та спілкування з науковцями стали основою для подальших виставок, які відбулися за підтримки Українського культурного фонду в Києві та областях України.



Митець активний учасник багатьох персональних, тематичних вітчизняних та міжнародних виставок. Остані роки творчий доробок художника представляє заслужений працівник культури України З. Ружин. У складі «Мистецького спецназу», в проєкті «Дивосвіт України» картини О. Охапкіна неодноразово були в зоні АТО, по Україні та за кордоном. Благодійно О. Охапкіним передано твори до Національного музею Т. Шевченка (м. Канів), Національного музею-заповідника «Батьківщина Т. Шевченка» (с. Шевченкове), в музей Т. Шевченка до м. Пекіну (Китай), а також на аукціон, кошти з якого передаються для потреб воїнів АТО. Митець проілюстрував книгу Л. Нечай-Горбачук «Читанка для Калинки і Тарасика» та поезію І. Курилів «Між берегами». Співпраця із З. Ружин увінчалася ілюстраціями до книг: «Рибка-­Чепуруха», «Золото роду», «Сяють весело зірки», «Радість світом розквітає».



Роботи О. І. Охапкіна зберігаються у фондах спілки художників України, Державного музею народної архітектури та побуту України, приватних колекціях Австралії, Великої Британії, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Франції, США й інших країн. Його ікони стали окрасою багатьох церков і соборів України й світу, серед яких церква Святого Володимира в Парижі та собор Святого Юра у Львові, церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі в Києві, церкви Олександрії і Кропивницького. Виконав авторський розпис іконостаса в церкві Святих Апостолів Петра і Павла в Києві та іконостаса-реконструкції в церкві Покрови Божої Матері з с. Канора ХVІІІ ст. в музеї Пирогово. За новаторську творчість художника-іконописця відзначено орденами: «Преподобного Нестора Літописця» та «Святої Марії» МБФ «Святої Марії». За заслуги в утвердженні Помісної Української Православної церкви нагороджений орденом «Святого рівноапостольного князя Володимира ­Великого» ІІІ ступеня та іншими відзнаками.