|
Лупій
Ярослав Васильович
Професор Міжнародного гуманітарного університету,
режисер-постановник, сценарист, публіцист,
член Національної спілки кінематографістів України
Присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України» (1980). За вагомий особистий внесок у розвиток українського кіномистецтва, високу професійну майстерність та багаторічну плідну працю присвоєно звання «Народний артист України» (2004).
Протягом усього творчого життя відомий кінорежисер Ярослав Васильович Лупій послідовно проводить теми визначних подій української історії, духовності й культури. Десятки років не сходить з екранів його фільм «Данило — князь Галицький», який одержав «Золотий приз» на 14 кінофестивалі в Торонто (Канада).
Народився 2 червня 1946 р. у с. Нова Кам’янка Жовківського району Львівської області. Разом із батьками був репресований і висланий на спецпоселення в Томську область (Росія). У 1956 р. реабілітовані. Спочатку закінчив Львівський будівельний технікум у 1966 р. Але згодом пішов навчатися за покликанням і в 1971 р. закінчив кінорежисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого, де навчався в класі А. Й. Войтецького.
Трудову діяльність розпочав у 1971 р. режисером Одеської кіностудії. Став одним із засновників кіностудії «Галичина-фільм» у 1989 р., поставив перший фільм під її копірайтом — «Люди з номерами», який на документальному матеріалі розповідає про особисті родинні жахливі репресії на західноукраїнських землях, вчинені радянськими «визволителями» в 1939 р. та в повоєнний час.
В Одесі 1991 р. створив кіновідеостудію українського кіно «Благовіст», на якій зняв повнометражний фільм «Секретний ешелон» про вивезення українських дівчат до Сибіру, лідер тогочасного кінопрокату в Україні.
Я. В. Лупій — лауреат багатьох міжнародних і вітчизняних кінофестивалів.
|
Тонкий психологізм відрізняє всі його фільми: чи то екранізація Осипа Турянського «Поза межами болю» про часи розпаду Австро-Угорської монархії, чи то екранізація біблійних творів Лесі Українки «На полі крові», «Йоганна, жінка Хусова», «Одержима», «На полі крові. Akeldama» (2001), чи то кінокартина «Хліб дитинства мого» (1977) про підлітків-розміновувачів мінного поля періоду Другої світової війни,
чи то психологічна молодіжна драма «І повториться все» (1984), чи інші фільми.
У кінематографічному світі Ярослав Васильович відомий як режисер фільмів: «Любі мої» (1975), «Ми разом, мамо» (1976), «Хліб дитинства мого» (1977), «Багряні береги» (1979), «Сто радощів, або Книга великих відкриттів» (1981), «І повториться все» (1984), «Данило — князь Галицький» (1987), «Поза межами болю» (1989), «Секретний ешелон» (1993), «Партитура на могильному камені» (1995), «Секонд-хенд» (2004), а також співавтор сценаріїв кінокартин — «Данило — князь Галицький» (1987), «Поза межами болю» (1989), «Секретний ешелон» (1993) та інші. Крім того, як артист Ярослав Лупій зіграв роль батька у фільмі «Сто радощів, або Книга великих відкриттів» (1981).
Видатною подією для вітчизняного кінематографу став вихід історичної драми «Данило — князь Галицький» (1987), де Я. В. Лупій звернувся до далекого минулого України. Сценарій до фільму він написав у співавторстві з братом — відомим українським письменником Олесем Лупієм. За основу вони взяли Галицько-Волинський літопис. Стрічка відкрила маловідомі факти української історії. Однак насамперед творці мали на меті утвердити образ Данила Галицького як великого державотворця, що боровся за майбутнє України.
Ярослав Лупій — професор Міжнародного гуманітарного університету, викладає кінорежисуру. Також він автор книг із питань історії українського кіно, культури, веде активну суспільну діяльність. Входить до правління Фонду культури України, є секретарем Національної спілки кінематографістів України, головою правління Одеського відділення НСКУ.
Працювати на ниві мистецтва для Ярослава Васильовича Лупія означає зберігати духовну константу, яка відзначає український кінематограф і надає йому самобутності. Для нього звертатися до національної поетики — будити силу народу й нагадувати йому про могутнє національне коріння.
|
