|
Кузьмук
Олександр Іванович
МІНІСТР ОБОРОНИ УКРАЇНИ (1996–2001, 2004–2005), ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР УКРАЇНИ (2007), ГЕНЕРАЛ АРМІЇ УКРАЇНИ, НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ УКРАЇНИ IV, VI, VII СКЛИКАНЬ, ДОКТОР ВІЙСЬКОВИХ НАУК
За визначні особисті заслуги в захисті державного суверенітету, зміцненні обороноздатності України, розбудові та реформуванні Збройних Сил України, розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм нагороджений орденом Богдана Хмельницького III (1997), II (1999) та I (2002) ступенів.Державний військовий діяч Олександр Іванович Кузьмук має беззаперечний авторитет серед офіцерського складу Збройних Сил України, тому двічі обіймав посаду міністра оборони України. За будь-яких політичних змін залишається радником у військовій сфері і безпосередньо бере участь у вирішенні нагальних питань. Під його керівництвом активно здійснювалося реформування ЗСУ.
Народився 17 квітня 1954 р. у с. Дятилівка Славутського району Хмельницької області. Батько Іван Федорович — військовослужбовець, заступник командувача 1-ї гвардійської загальновійськової армії, учасник Корсунь-Шевченківської
операції, начальник вищого військового училища, генерал-майор. Мати Раїса Михайлівна — військовий лікар. Авторитет батьків мав беззаперечний
|
вплив на формування характеру сина. О. І. Кузьмук також вирішив обрати почесну і відповідальну професію — захищати Вітчизну. Закінчив Харківське гвардійське вище танкове командне училище (1975), Військову академію бронетанкових військ (ВАБВ), де навчався на командному факультеті (1983).
Військову службу О. І. Кузьмук проходив у групі радянських військ у Німеччині, Білоруському, Московському, Ленінградському, Прикарпатському, Одеському військових округах. З 1975 р. — командир танкового взводу, з 1978 р. — командир танкової роти, у 1979–1980 рр. — заступник начальника штабу танкового полку. З 1983 по 1988 рр. після навчання у ВАБВ — командир окремого танкового батальйону, начальник штабу танкового полку, командир окремого танкового полку. У 1988–1993 рр. — заступник командира мотострілецької дивізії (мсд), начальник штабу мсд, командир мсд. У 1993–1995 рр. — командир 32-го армійського корпусу, старший військовий начальник в АР Крим.
У 1995–1996 рр. обіймав посаду командувача Національної гвардії України.
У 1996–2001 рр., а також з вересня 2004 р. до лютого 2005 р. — міністр оборони України, член РНБО України. Наполягав на створенні професійної армії і належного її фінансування. Доктор військових наук (2013). Своє бачення виклав у працях «Концепція Державної програми розвитку Воєнної організації України (історичний аспект, 2005–2007 рр.)», «Воєнна організація України у світлі поглядів на сектор безпеки і оборони держави» (2004–2010). Під його керівництвом розроблена, затверджена і виконана «Державна програма реформування і розвитку Збройних Сил України до 2005 року».
З травня по грудень 2007 р. — Віце-прем’єр-міністр України. Радник Прем’єр-міністра України на громадських засадах (2003–2005), радник Президента України (2006, 2014). Народний депутат України IV (2002–2005), VI (2007–2012), VII (2012–1014) скликань, член Комітету з питань національної безпеки і оборони (2007–2012).
У здобутку генерала армії України О. І. Кузьмука 6 орденів, медалі і відзнаки. За особисті заслуги у зміцненні обороноздатності України нагороджений відзнакою «Іменна вогнепальна зброя» (1999), а також орденами Данила Галицького (2004) та «За заслуги» III ступеня (2010). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999).
Захоплюється ранньою слов’янською історією, мисливством, рибальством, колекціонує історичну зброю.
Дружина Людмила Леонідівна — економіст, очолює приватну компанію. Син Іван — військовий медик, начальник клініки Головного військовомедичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», полковник ЗСУ, учасник бойових дій. Донька Марія — фахівець з міжнародного права.
|
