|
Мартиросян
Вілен Арутюнович
заступник Голови Народного Руху України, Генерал-лейтенант
За значний внесок у вирішення проблем соціального захисту громадян присвоєно почесне звання «Заслужений працівник соціальної сфери України» (2004).
Захищаючи інтереси України, Вілен Арутюнович Мартиросян стояв біля витоків створення не лише армії та силових структур, але й історії незалежної держави. Активний діяч та заступник Голови Народного Руху України. Діяльність Спілки офіцерів на чолі з Віленом Мартиросяном поклала початок формуванню Збройних Сил України.
Народився 22 вересня 1940 р. у м. Гянджа (Республіка Азербайджан). Трудовий шлях почав в Гянджанському енерготресті. Відслужив у лавах Збройних Сил СРСР. У 1963 р. закінчив Київське військове училище зв’язку. Упродовж 1963–1968 рр. служив в Закавказькому військовому окрузі. У 1972 р. закінчив Військову академію зв’язку. У 1972–1985 рр. обіймав посади командира батальйону, заступника командира полку, начальника штабу бригади, командира окремого полку Забайкальського військового округу. З 1985 р. — командир окремого полку зв’язку Прикарпатського військового округу (Рівне).
|
Виборці неодноразово висловлювали довіру Вілену Арутюновичу: депутат міської ради м. Рівне (1987–1988), депутат Рівненської обласної ради (1990–1994), народний депутат СРСР від Рівненської області (1989–1991).
Один із засновників Спілки офіцерів України, яка стала на захисті державного суверенітету України під час серпневого путчу 1991 р. Полк, який очолював Вілен Мартиросян, першим вийшов з підпорядкування Міністерства оборони СРСР і ввійшов до підпорядкування Верховної Ради України.
«Як голова Спілки офіцерів України і командир окремого 55 полку зв’язку та 13 армії, — згадує Вілен Мартиросян, — о 10 годині 19 серпня інформував вишикуваний полк про перехоплення розмови з Головою та членами Президії Верховної Ради УРСР. Попередив, що проти нас виставлено дві дивізії, можуть застосовувати зброю, тому беру лише добровольців. Дав команду: «Хто згоден зі мною слідувати на Київ, прошу крок вперед», саме скомандував: «Прошу». І весь полк … зробив крок вперед, виявивши відданість командирові і Батьківщині. Вперше на очах виступили сльози, адже мій полк показав бойовий дух, ми становили єдине ціле».
У кабінеті начальника особливого відділу полковника П.С. Чернія мені стали відомі імена «ГКЧПістів». Кожному зателефонував, запитавши: «Ви підписали чи ні?» Вони підтвердили: «Так, це у ваших інтересах», повністю впевнені у правоті і перемозі. Потім зателефонував Б. Єльцину, повідомив, що полк вийшов з підпорядкування міністра оборони СРСР і в разі необхідності буде слідувати на Київ. Б. Єльцин попросив, щоб я підтримував зв’язок з ним і з генералом армії К. Кобцем, на той час міністром оборони». Підтримував також зв’язок з В. Бакатіним і А. Лопатіним».
З 1992 р. — голова Комітету з питань соціального захисту військовослужбовців Кабінету Міністрів України, упродовж 1996–1999 рр. — радник Президента України з цих питань. 3 вересня 1999 р. до квітня 2005 р. — голова Координаційної ради при Президентові Україні з питань соціального і правового захисту військовослужбовців, працівників міліції, митної служби та членів їх сімей. З 2001 р. — голова політичної партії «Вітчизна», з 2004 р. — президент Всеукраїнської громадської організації «Форум народів України».
У здобутку Вілена Мартиросяна ордени «За службу Родине» ІІІ та ІІ ступенів, 16 медалей. Підтримкою і надійною опорою у всіх починаннях для Вілена Арутюновича є сім’я. З дружиною Галиною Кузьмівною виховали двох доньок — Анжеліку та Карину, мають двох онуків — Артура та Вілена-Енріко.
|
