СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ

Ротару

Софія Михайлівна

Народна артистка України

За визначні заслуги перед Українською державою у розвитку мистецтва, самовіддану працю на ниві збереження національних культурних традицій і примноження пісенної спадщини народів України присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави (2002). Співуча історія Софії Михайлівни Ротару почалася ще з дитинства. Музика оточувала її завжди, адже на рідній Буковині без пісні не обходилося жодне свято, ними скрашували і тяжкі трудові будні. Народилася 7 серпня 1947 р. у с. Маршинці Чернівецької області, мальовничому краї, де прикрашені національними орнаментами будинки стелилися вздовж берега ріки Прут. Пісню, як майбутнє для Софії Ротару, визначила не тільки музична атмосфера рідного села, а й талановита родина: батьки Михайло Федорович та Олександра Іванівна славилися у Маршинцях своїми гарними і чистими голосами. У багатодітній сім’ї, крім Софії, було ще п’ятеро дітей: Зінаїда, Лідія, Аурелія, Євген та Анатолій. Вечорами після роботи родина збиралася разом і на різні голоси виконувала молдавські народні пісні. Сьогодні на сцені разом із Софією Ротару виступає і Ауріка, для якої старша сестра завжди була прикладом і кумиром. За яскравий талант Софію Михайлівну односельці називали Буковинським солов’єм. Навчання у школі С.М. Ротару поєднувала з уроками гри на домрі в музичній школі. Крім того, була солісткою шкільного та церковного хорів, займалася у драматичному гуртку та виступала з народними піснями у місцевій самодіяльності. Досягла значних успіхів у спорті, зокрема, в легкій атлетиці, була чемпіонкою школи з багатоборства, переможницею районних змагань на дистанціях 400 і 800 м. Після закінчення школи і остаточного усвідомлення свого покликання, у 1964 р. вступила до Чернівецького музичного училища на диригентсько-хорове відділення, вокального відділення на той час ще не було. Цього ж року відбувся перший виступ Софії Ротару на великій сцені: шістнадцятирічна артистка співала у Кремлівському палаці з’їздів. Тоді вона навіть уявити не могла, що ще не раз буде стояти на цій самій сцені у світлі софітів із власними сольними програмами, збираючи повні зали шанувальників. У 1968 р. закінчила музичне училище. Завдяки численним перемогам на обласних, республіканських та всесоюзних конкурсах голос Софії Михайлівни став добре відомим в Україні та Росії. У 1964 р. Софія Ротару здобула перемогу на республіканському фестивалі народних талантів, а її фотографія з’явилася на обкладинці журналу «Україна», наклад якого розповсюджувався на теренах Радянського Союзу. Саме ця фотографія допомогла Софії Михайлівні зустріти єдине кохання свого життя – свого майбутнього чоловіка Анатолія Євдокименка. Цьому чоловікові судилося бути поряд зі співачкою і в житті, і на сцені, стати вірним помічником у досягненні естрадних висот.

Так, перед весіллям на Софію Ротару чекало ще одне вокальне змагання – ІХ Міжнародний конкурс молоді та студентів у болгарській Софії. У виступі був задіяний контрабасист, тож Анатолій Євдокименко за два місяці освоїв контрабас і виступив разом із майбутньою дружиною, яка виконувала пісні «Люблю весну», «На камені стою» та «Валентина». У результаті – золота медаль конкурсу і перемога. Дуже символічно тоді Софія перемогла в Софії. Медовий місяць подружжя провело в Новосибірську, а з поверненням до Чернівців Софія Михайлівна почала викладати у культ­просвітучилищі сольфеджіо та теорію музики. За рекомендацією чоловіка спробувала себе в естрадному вокалі, бо до того співала тільки у супроводі народних інструментів, у новому амплуа виконала пісню Олександра Броневицького «Мама». Через деякий час познайомилася з Володимиром Івасюком, його пісні згодом стануть ключовими у творчому житті співачки. Зокрема, пісня «Червона рута», яка вже понад 40 років є візитною карткою Софії Ротару, вперше була виконана нею у 1971 р. З цього часу почався відлік професійної кар’єри Софії Ротару: з’явився вокально-інструментальний ансамбль «Червона рута», керівником якого став Анатолій Євдокименко, він же був режисером-постановником усіх концертних програм дружини. Колектив «Червона рута» створив власний неповторний стиль, який увібрав у себе всю багатонаціональність буковинського краю, мелодійність народної музики та сучасні естрадні ритми. В той же час талановита, яскрава та експресивна манера виконання солістки, її ліричність, хвилюючий голос та яскрава зовнішність швидко підкорює слухачів будь-якого віку та національності. Ансамбль успішно гастролював Радянським Союзом і за кордоном, в цей час Софія Михайлівна поєднувала напружену творчу роботу, багатогодинні репетиції та тривалі гастролі з материнством: у 1970 р. вона народила сина Руслана. У 1973 р., через два роки після створення «Червоної рути», Софія Ротару отримала Першу премію на Міжнародному фестивалі «Золотий Орфей» у Болгарії. Цього ж року їй було присвоєно звання «Заслужена артистка Української РСР». Через рік – лауреат Сопотського фестивалю в Польщі. У 1976 р. С.М. Ротару удостоєна звання «Народна артистка України», у 1983 р. – звання «Народна артистка Молдови», у 1988 р. – «Народна артистка СРСР». Усі звання та регалії були виправдані копіткою працею, талантом та народною любов’ю. Софія Ротару на той час була однією з небагатьох серед колег, хто зумів зробити популярними пісні молдавською та українською мовами. Взагалі, за роки творчої діяльності Софії Михайлівні доводилося співати різними мовами: польською, болгарською, сербською, італійською, німецькою. Її пісні були дуже популярними, їх знали і любили не тільки на землі – космонавти на орбіті в космосі також із задоволенням співали пісні з репертуару С.М. Ротару. Вона співпрацювала з надзвичайно талановитими авторами і композиторами Радянського Союзу: В. Івасюком, Є. Мартиновим, А. Бабаджаняном, О. Фельцманом, Д. Тухмановим, Г. Вієру, братами Теодоровичами, Р. Паулсом, О. Зацепіним, О. Дементьєвим, М. Мозговим, А. Вознесенським, Є. Євтушенком, Ю. Саульським, О. Мажуковим та іншими відомими митцями. У середині 80-х рр. Софія Михайлівна познайомилась із композитором Володимиром Матецьким та поетом Михайлом Шабровим. Їхня спів­праця розпочалася з успіху пісень «Лаванда» і «Луна-луна». Володимир Матецький був ключовим композитором у творчості Софії Ротару майже два десятиліття. Завдяки постійній присутності в музичних ефірах та активній гастрольній діяльності Софія Михайлівна стала лідером радянської естради. Двадцятиліття творчої концертної діяльності у 1991 р. Софія Ротару святкує сольною програмою «Квіти Софії Ротару» у концертному залі «Росія». У 1998 р. великий успіх мала сольна програма «Люби мене» у Кремлівському палаці з’їздів. На цій же сцені відбулося святкування тридцятиріччя творчої діяльності у 2001 р., для шанувальників співачка підготувала нову програму «Життя моє – моя любов». Новий етап у творчості Софії Михайлівни почався у 2003 р.: зйомки кліпу на нову пісню «Білий танець», чотири сольних концерти в концертному залі «Росія» під назвою «Я тебе як і раніше люблю», після яких відбулося закладення її іменної зірки біля стін залу. Цей етап багатий на спільні роботи з молодими українськими авторами: К. Меладзе, Р. Квінтою, О. Макаревичем, В. Куровським. Зміна авторського колективу ще більше посилила популярність виконавиці, її пісні серед найбільш затребуваних на теренах СНД. Сьогодні Софія Ротару – особистість із заслуженим авторитетом в українських та російських музичних колах. Продовжує активну гастрольну діяльність, записує нові пісні. Найбільшою радістю для усіх її шанувальників є розуміння того, що головної пісні Софія Михайлівна ще не виконала.