СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ




Омельченко Григорій Омелянович

Омельченко

Григорій Омелянович

генерал-лейтенант, Голова комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (ІІ скликання), голова підкомітету з питань боротьби з корупцією серед державних діячів (ІІІ скликання), заступник голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (ІV скликання), голова підкомітету з питань міжнародного співробітництва у сфері боротьби з організованою злочинністю, корупцією і тероризмом (V–VI скликання), член Парламентської асамблеї Ради Європи

Кандидат юридичних наук, доцент, Орден «Єднання» ООН за діяння на благо народів, Герой України, Повний кавалер ордена «За заслуги», Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня

Народився 4 травня 1951 року. Як особистість Григорій Омелянович сформувався під впливом батьків, Омеляна Феодосійовича та Дарії Василівни, котрі походили з пісенної, квітучої Полтавщини. Батько — ветеран війни, котрий відміряв тисячі кілометрів бойових доріг, передав Григорію загострене почуття справедливості. У дитинстві Григорій допомагав мамі у полі, батькові — на фермі. Роботи на землі не цурався: так батьки вчили. Звідти, з батьківської землі, й пішов у світ за правдою. Для Григорія Омельченка батьки (яких уже немає у живих) — це святе. Їхньою святістю і добром він благословенний, і з повним правом може сказати словами відомого поета-пісняра: «Я — українець! Цього не відняти. В душі моїй співають солов’ї. Були такими мої мама й тато, й такими будуть правнуки мої!» Найбільший учитель для Григорія Омельченка — життя. Служив у Збройних силах, у військах спеціального призначення, де пізнав ціну справжній жертовній чоловічій дружбі та горе втрати друзів. Його шлях як політика, громадського діяча розпочався з Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичний факультет отримав справжнього «революціонера» і гарного студента-офіцера в особі молодого, рішучого Григорія. Після закінчення університету з відзнакою в 1976 році працював слідчим у системі МВС, викладав у Національній академії МВС України. Надавав допомогу правоохоронним органам Республіки Куба, країн Азії, Латинської Америки, Близького Сходу, Африки, Демократичної республіки Афганістан, брав участь у Міжнародних миротворчих місіях у конфлікт-них регіонах. Г.Омельченко один із засновників у липні 1991 року патріотичної організації «Спілка офіцерів України», яка на першому з’їзді прийняла рішення про необхідність проголошення України незалежною державою і створення Національних збройних сил. Будинок Центральної Ради в Києві, в якому проходив з’їзд, був оточений військами Київського військового округу. Командувач округом генерал-полковник Чечеватов погрожував делегатам з’їзду: «Ми вас згноїмо в Сибіру...». Іронія долі: грізний генерал завершив свою безславну кар’єру саме в Сибіру, ганебно втікши з України. На цьому з’їзді Омельченко був обраний заступником голови Спілки офіцерів України, а після проголошення незалежності України неодноразово обирався її головою. Нині — заступник голови. 19 серпня 1991 року, під час державного перевороту, так званого «ГКЧП», Григорій Омельченко разом зі своїми офіцерами-побратимами Олександром Скипальським, Віленом Мартиросяном, Олександром Ємцем, Анатолієм Єрмаком, ризикуючи не лише своєю службовою кар’єрою, а й життям, організували військово-службовців, працівників міліції та виступили проти «ГКЧП», стали на захист Державного суверенітету України. Після проголошення незалежності України Григорій Омелянович брав активну участь у приведенні до присяги військовослужбовців, працівників правоохоронних органів на вір-ність Українському народу та підготовці законодавчих актів про створення Збройних сил, Служби безпеки та міліції України. У серпні 1992 року за рекомендацією народних депутатів України В'ячеслава Чорновола, Левка Лук’яненка, Олександра Ємця, Михайла Гориня та інших був призначений на посаду начальника відділу військової контррозвідки Служби безпеки України, яку займав до обрання народним депутатом. Очолюваний ним відділ викрив цілий ряд тяжких злочинів, запобіг нанесенню великої шкоди іміджу України та застосування щодо неї міжнародних санкцій. У вересні 1992 року полковник Омельченко та очолювана ним офіцерська організація вперше в історії України провели громадсько-політичну акцію ветеранів Червоної Армії та УПА, які після її завершення підписали спільне звернення до українського народу про громадянське примирення і національну злагоду. Григорій Омельченко брав активну участь у відродженні української історії, вшануванні її визначних дат, а саме: Дня Соборності України, Дня пам’яті героїв Крут, відновленні та розвитку Українського козацтва, проведенні щорічного всеукраїнського та міжнародного фестивалів бойових та традиційних мистецтв «Спас на Хортиці». Г.О. Омельченко вніс значний вклад в дослідження Голодомору в Україні 1932—1933 рр. та визнання його судом актом геноциду проти українського народу. Професія Григорія Омельченка пов’язана зі щоденним ризиком, це шлях по лезу ножа. Проте у нього немає почуття страху — натомість є почуття професійного ризику, обережності та віра в захист Творця. Лише в окремі періоди, коли була реальна загроза життю, перебував під охороною своїх колег із «Альфи» Служби безпеки України. Омельченко переживає не за себе — у нього філософське ставлення до смерті, а за друзів, рідних, які змушені були неодноразово перебувати під охороною та переховуватись.

Генерал-лейтенант Григорій Омельченко — людина-легенда. У пресі його називали комісаром Катані в українській політиці, незламним борцем з мафією. Він не раз ризикував своїм життям, викриваючи факти злочинів та корупції, вчинених найвищими посадовими особами. За безкомпромісну позицію проти нього було організовано незаконне кримінальне переслідування, шантаж, залякування, погрози фізичного знищення, замовлення замаху на його життя. Були спроби «купити» Омельченка посадами, нагородами, матеріальними благами, аби запобігти публічному їх викриттю. Очолював депутатські слідчі комісії з питань, що становили суспільний інтерес, у тому числі з розслідування обставин вбивства журналіста Георгія Гонгадзе та інших резонансних справ. Матеріали слідчих комісій направлені до Генеральної прокуратури для порушення кримінальних справ і притягнення винних осіб до відповідальності. На одній із таємних нарад Президент України Л. Кучма оголосив Григорія Омельченка своїм особистим ворогом. На аудіо- записах, зроблених Миколою Мельниченком в кабінеті Президента, Л.Кучма під час розмови з тодішнім головою СБУ Л.Деркачем заявив, що Омельченка і Єрмака «потрібно знищувати...». З морально-етичних міркувань Г. Омельченко відмовився отримувати від Президента Л. Кучми державні нагороди та генеральське звання. У 1994 році разом з депутатами-офіцерами відмовився від депутатської недоторканності, а через 4 роки добився скасування недоторканності депутатів місцевих рад. Г.О. Омельченко відіграв значну роль у політичному житті нашої країни: був одним із організаторів Форуму національного порятунку, брав активну участь в акціях протесту «Повстань, Україно!», «Україна без Кучми». Ініціатор усунення Л. Кучми, а згодом і В.Януковича з поста Президента України в порядку імпічменту та притягнення їх до кримінальної відповідальності. Г.Омельченко і очолювана ним Спілка офіцерів зробили значний внесок у перемогу Свободи і Демократії в Україні та недопущення кровопролиття під час Помаранчевої революції. Після виступу Григорія Омельченка на Майдані Незалежності під час Помаранчевої революції на бік опозиції перейшли сотні курсантів, військовослужбовців, працівників міліції та прокуратури. 28 листопада 2004 року близько опівночі Г.Омельченко разом з офіцерами брав активну участь у недопущенні озброєних підрозділів внутрішніх військ до Києва, які були направлені для ліквідації наметового містечка та розгону його учасників. Під час третього туру президентських виборів ( грудень 2004 р.) Омельченко звернувся в прямому ефірі по національному телебаченню до Президента Росії Путіна з вимогою не втручатися у внутрішні справи України та недопущення використання зброї, яка зберігалась на складах Чорноморського флоту Росії в м. Севастополі, як засобу розв’язання конфлікту проти мирних демонстрантів. Це звернення викликало великий суспільний резонанс і не допустило можливих провокацій та жертв серед громадян. У клопотанні громадської організації «Афгано-Чорнобильське братство «Побратими» про присвоєння Г.О. Омельченку звання Героя України зазначено: «Під час Помаранчевої революції Григорій Омельченко був у перших лавах її вірних захисників і багато зробив для її перемоги. Його боротьба за її ідеали дійсно була героїчною і він був для нас, офіцерів-афганців та чорнобильців, взірцем відданості своєму народові та особистого героїзму». Своєю участю у перемозі, яку, як вважає Г.О. Омельченко, отримав не Віктор Ющенко, а український народ з Божого благословення, він може пишатися. Добро перемогло зло, правда — кривду. Помаранчева революція здійснилася з посмішкою на устах та з квітами в руках — унікальна подія у світовій історії! Ці слова Омельченка згадувались десятками видань світу. У Григорія Омельченка відсутнє відчуття хворобливого ставлення до влади. Він сповідує філософію свого земляка і тезки Григорія Сковороди, який свого часу казав: «Кому жезл, а кому сопілка...». Співавтор окремих статей Конституції України (1996), автор і співавтор законів про боротьбу з корупцією та організованою злочинністю, тероризмом, з відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом, із незаконним обігом наркотиків та багатьох інших законів. Автор понад 200 наукових і публіцистичних праць, 5 навчальних посібників та співавтор 2 історико-документальних книг. Як член Парламентської Асамблеї Ради Європи, Г.О. Омельченко на міжнародному рівні самовіддано захищає національні інтереси України та її суверенітет. На Світовому Форумі (м. Страсбург, 2009), в якому брали участь представники ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, ЄС, Європарламенту, виступив з ініціативою щодо набуття Україною у 2016—2017 роках, як однією із засновниць ООН, членства у Раді Безпеки ООН та підтримки пропозицій України, що спрямовані на посилення гарантій безпеки неядерним державам та тим, які добровільно відмовилися від ядерної зброї. Різко засудив воєнну агресію Росії в Грузії і збройну анексію її територій, закликав учасників Форуму не визнавати незалежності самопроголошених республік Південної Осетії та Абхазії. Бере активну участь у розробці міжнародних конвенцій, резолюцій, рекомендацій щодо посилення боротьби з міжнародним тероризмом, піратством, легалізації «брудних грошей». У лютому 2010 року Президент України Віктор Ющенко присвоїв Григорію Омельченку звання «Герой України» «За визначні особисті заслуги в утвердженні незалежної Української держави, самовідданість у відстоюванні конституційних прав і свобод громадян України, багаторічну плідну законодавчу і громадсько-політичну діяльність». Цю нагороду Г.Омельченко розцінює не лише як особисту, а й розділяє її зі своїми побратимами-офіцерами, з якими боровся за утвердження незалежності України. Генерал-лейтенант Омельченко відзначений орденом Держави, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ст., відомчими нагородами СБ, МВС України, Міжнародної поліцейської Асоціації та орденами і медалями Радянського Союзу, Республіки Куба, Демократичної Республіки Афганістан, Російської Федерації та інших країн. Серед них: орден «За мужність і гуманізм» І ст., орден «Генерал армії Маргелов», орден «Честь. Мужність. Закон», орден «Почесна Зірка», медалі «За мужність і відвагу», «За мужність і професіоналізм», «За мужність і гуманізм», «За громадянську мужність», «Мужність. Честь. Слава», «За ратну доблесть», «За звитягу», «За заслуги в боротьбі з міжнародним тероризмом», «За високі досягнення в протидії легалізації злочинних доходів», «Хрест доблесті» І і ІІ ст., відзнаки спецназу «За відвагу» і «За особливі заслуги» I, II ст., «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного Афганського народу», Чорнобильський Хрест «Мужність. Честь. Гуманізм», «За гідне виконання військового обов’язку під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» та іншими нагородами, яких налічується усього понад 30. У травні 1996 року Союз бувших Українських вояків в Канаді відзначив полковника Омельченка Хрестом «За заслуги у розбудові і обороні Української держави». У червні 2002 року Королівський Канадський Легіон імені Пилипа Коновала нагородив Г. Омельченка найвищою почесною відзнакою «Хрест Вікторія». Григорій Омельченко пишається тим, що має честь належати до Української нації, яка є спадкоємицею Трипільської культури і продовжує древній рід праукраїнців — аріїв. Сенсом свого життя вважає — духовне відродження Української нації, відстоювання почуття національної гордості та захист Української держави. Честь і служіння Україні та українському народу для Омельченка — цінніше власного життя. Г.Омельченко має двох синів, дочку та чотирьох онуків.