Іщенко Олександр Михайлович  Перший заступник міністра, начальник Головного управління боротьби з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України (1992–1995), професор кафедри спеціальних юридичних дисциплін Національного університету водного господарства та природокористування, кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції, лауреат премії імені Ярослава Мудрого, заслужений юрист України
Олександр Михайлович завдяки самовідданій, професійній праці, відповідальності за справу та за людей обіймав найвищі посади та очолив відбудову однієї з важливих міністерських служб щодо боротьби з організованою злочинністю. Нині передає знання та безцінний досвід молодому поколінню в університеті.
Народився 3 грудня 1936 р. у с. Покровка Волоконівського району Бєлгородської області Російської Федерації. У 1957 р. закінчив Одеську спеціальну середню школу міліції МВС СРСР, що стало початком його міліцейської долі, а в 1964 р. — Ростовський державний університет. Під час навчання захопився криміналістикою, кримінально-процесуальним правом та іншими дисциплінами, а відтак переконався для себе в правильності вибору юридичної професії.
З 1957 р. Олександр Михайлович працював в органах внутрішніх справ на посадах слідчого, старшого слідчого, старшого уповноваженого, начальника відділення, заступника начальника відділу, начальника відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності (БРСВ) УВС Донецької області. За його керівництва забезпечувалася висока організація діяльності служби, належний рівень оперативно-розшукової роботи з метою надійного захисту державної власності та гарантування безпеки економіки в Костянтинівці. Позитивних результатів роботи досягнуто завдяки особистій підтримці начальника міської міліції полковника Івана Федоровича Харченка, начальника слідства Михайла Яковича Ліфшица, заступника начальника міськвідділу Івана Яковича Тимошенка, а особливо ж наставника й друга — заступника начальника БРСВ, а потім заступника начальника УВС — Євгена Іларіоновича Лагоди.
У 1978 р. досвідчений фахівець очолив Управління БРСВ МВС УРСР. Там згуртував навколо себе колектив однодумців, високих професіоналів, оперативників, більшість із яких стали йому товаришами, котрим віддавав усього себе. Олександр Михайлович працював у службі БРСВ 30 років, з них 18 років — на посаді керівника різних рівнів. В тому числі 10 років очолював службу БРСВ. Першими керівниками-кураторами в міністерстві для Олександра Михайловича були Петро Олександрович Олійник і Геннадій Васильович Бердов, які відіграли значну роль у його професійному становленні. Результативність роботи засвідчила статистика — за 10 років вдалося збільшити в 4 рази кількість розкритих фактів хабарництва (з 453 справ у 1977 р. до 1984 справ у 1987 р.).
З 1988 до 1990 рр. Олександр Михайлович обіймав посаду начальника Республіканського науково-дослідного інформаційного центру при МВС УРСР, де в різний час працювало багато висококваліфікованих програмістів, кібернетиків та економістів, а потім — начальника штабу МВС УРСР. Знання майже всіх галузей промисловості й сільського господарства, торгівлі та побутового обслуговування населення, соцкультпобуту в сукупності допомогли швидко налагодити роботу й ефективно реалізувати самостійно накреслені плани щодо підвищення авторитету та професійності служби.
Міліцейські колективи Донеччини, а потім усіх регіонів республіки й апарату Міністерства внутрішніх справ України допомогли вдосконалитися як професіоналу й згодом обійняти високі керівні посади.
|
|
||||||
Долучившись до розбудови незалежної держави, із 1992 р. працював начальником Штабу МВС України, а також заступником міністра, першим заступником міністра — начальником Головного управління боротьби з організованою злочинністю МВС України. Обійнявши керівну посаду в ГУБОЗ МВС України, Олександр Михайлович відразу розпочав роботу над правовою платформою діяльності спецпідрозділів та законодавчим закріпленням їхнього статусу. У результаті Верховною Радою України було ухвалено один із найважливіших для держави нормативно-правових актів — Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», який діє ще й досі.
З 2013 р. — професор кафедри оперативно-розшукової діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ, а потім кафедри спеціальних юридичних дисциплін Національного університету водного господарства та природокористування. Олександр Михайлович переконаний, що йому вдалося багато досягнути в службовій кар’єрі насамперед завдяки високій довірі, наставництву й щоденній допомозі міністрів України — спочатку легендарного Івана Харитоновича Головченка, а потім довгі роки — Івана Дмитровича Гладуша, котрих згадує із синівською теплотою.
Олександр Михайлович успішно поєднав роботу з науковою діяльністю. Захистив кандидатську дисертацію на тему «Речові докази в досудових стадіях кримінального процесу» за спеціальністю «Кримінальний процес, криміналістика, судова експертиза та оперативно-розшукова діяльність». У його доробку понад 100 наукових статей, збірників, посібників та монографій. Є дійсним членом Української академії наук.
За час роботи нагороджений багатьма орденами, медалями та відомчими відзнаками. Олександру Іщенку присвоєно почесне звання заслуженого юриста України. Він є лауреатом Премії імені Ярослава Мудрого, а також почесним громадянином м. Костянтинівка та Горлівка Донецької області.
Невичерпним джерелом радості та натхнення для Олександра Михайловича є дружня родина. Це його справжня сильна опора й найперший порадник, завдяки якому сформувався як керівник різних рангів і професіонал високого класу. Сім’я завжди підтримувала й надихала на подолання труднощів, усіх перешкод і незгод та спонукала рухатися вперед.
Разом із дружиною, Аллою Петрівною, котра присвятила життя високій учительській справі, виховали сина Олега — нині президента компанії «Медікус». Його дружина Ірина, кандидат медичних наук, працює заступником начальника поліклініки Служби безпеки України. Подружжя тішиться онуками — Олександром та Анною, поліглотом (володіє п’ятьма іноземними мовами), студенткою 5 курсу Інституту міжнародних відносин та юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Для Олександра цей рік визначальний, адже він закінчує 11 клас і незабаром стане студентом. Родині хотілося б, щоб він пішов шляхом сестри, але підтримають будь-яке його рішення.
