СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ



Наука в Україні: джерела ситуації, проблеми, перспективи

Наука в Україні: джерела ситуації, проблеми, перспективи

Рябченко Сергій Михайлович

доктор фізико-математичних наук, професор, Член-кореспондент НАН України, завідувач відділу фізики магнітних явищ Інституту фізики НАН України, запрошений професор кафедри нанофізики та наноелектроніки Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Голова Ідентифікаційного комітету по виборах членів Наукового комітету Національної ради України з питань науки і технологій, голова Державного комітету України з питань науки і технологій (1991–1995), президент Українського фізичного товариства (1998–2002), народний депутат СРСР (1989–1991), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України


Ось вже 28 років, як Україна і інші союзні республіки колишнього СРСР здобули незалежність і ліквідували «залізну завісу» між ними й іншим світом. І всі ці «нові» країни, хіба що крім прибалтійців, котрі одразу увійшли до Євросоюзу і НАТО, потерпають від економічних проблем, забезпечення діяльності потужних колись наукових закладів, еміграції спочатку найосвіченіших і найкваліфікованіших представників суспільства, а потім і кваліфікованих робітників масових професій. Частина студентів закінчують в Україні бакалаврат і їдуть до Європи чи США по магістерський диплом. На питання: «Чому? Хіба в нас гірші вищі навчальні заклади?» Чітка відповідь: «Із західним дипломом буде легше знайти роботу на Заході». Рівень загальної шкільної середньої освіти невпинно погіршується, а декларовані в Україні її «реформи» передбачають зниження рівня підготовки дітей у старшій школі з природничих дисциплін, котрі, власне, формують світоглядну базу людей, володіння логікою і здатність освоювати високотехнологічне виробництво. Зокрема, ця ситуація загрожує національній безпеці України та інших країн де реалізуються схожі «реформи». Маємо багато статей поважних авторів з описом ситуації, що складається. Але не вистачає детального аналізу причини, що ж сталося, де вона? А не поставивши діагнозу, важко прописати правильні ліки. Найбільш поширена думка, що люди в уряді, котрі формують бюджет, не розуміють ситуації, не розуміють значення науково-технічного потенціалу держави для її розвитку. Гадаю, це не так. А от грошей не дають на науку у бажаній кількості тому, що не розуміють, як цей науковий потенціал у його сьогоденному стані зможе за ці гроші допомогти вирішити задачі, що стоять перед країною. А може й не розуміють оптимальних шляхів вирішення цих задач. І, що прикро, значна частина людей, котрі щиро вболівають за розвиток науки в Україні, не ставлять питання, а які функції має виконувати наука в Україні сьогодні, що саме треба зробити для оптимального виконання нею цих функцій. Безліч сил витрачається на доказ переваг розвитку науки у закладах вищої освіти або в академіях наук, без аналізу якісних відмінностей тої чи іншої форми. А задача ця не проста. Озернемося на 28–29 років назад. Чому Союз розвалився? Так, політична система базована на диктатурі однієї партії, адміністративно нав’язувана єдність думок і дій, котра у іншому світі отримала відому італійську назву, є основою причини. Але прості люди відмовилися підтримувати систему не через це, а через низьку якість побутових товарів, порівняно з тим, чим могли користуватися у інших країнах, через нескінченні черги та потворну систему «блату». Масова впевненість, що «ми відстали назавжди» була відображенням програшу радянської системи у науково-технічному змаганні з іншим світом за найвищу продуктивність праці, за якість виробленого і за створення якісно нової продукції на основі наукового розвитку. Саме у науково-технічному, бо ключовим для розвитку і стану справ у високорозвиненій державі є вміння організувати роботу науково-технологічної сфери і використання її здобутків, для створення всіх умов життя людини, всього, що людина може використовувати. І, здавалося б, усвідомивши цю причину, треба б було підпорядкувати подальші дії її подоланню. Але, чи всі, хто брав на себе відповідальність за подальший розвиток України це усвідомлювали? Чи цей шлях вирішення наявних проблем було ними обрано? Яким виявився економічний стан України і які саме задачі його розвитку потребували негайного наукового рішення, а які потребували постановки задач на перспективу? За ці 29 років світ і стиль життя і побуту людей змінилися. Комп’ютер, мобільний телефон, інтернет, електронна пошта… Це все прийшло у наше життя і радикально змінило його. І вгадайте перелік країн з обов’язковою середньою і масовою вищою освітами, де ані комп’ютери, ані мобільні телефони, ані компоненти електронної техніки не виготовляють. Ви не помилилися. Хоч, на щастя, «залізної завіси» вже нема і той політичний лад пішов у минуле. Наші громадяни мають доступ і до інтернету, і до смартфонів. Навіть сучасний легковий автомобіль, котрого в Україні майже не виробляють, є зараз в користуванні приблизно половини сімей (трохи більше ніж 200 авто на 1000 мешканців). Запитаймо в людей на вулиці, що їм дала наука. Більшість назве згадані гаджети і нові можливості, пов’язані з ними. А що скажуть люди на запитання, що Вам дали науковці України? Не беруся передбачити. Можливо, дехто більш освічений назве деякі доробки попереднього періоду. Подумаймо, чи має наука в Україні нині наздоганяти високорозвинені країни у всіх цих питаннях. Ясно, що ні. Тим паче за умов відкритого ринку. Але запустити в себе певні високотехнологічні виробництва, хай навіть на основі куплених ліцензій, до роботи яких забезпечити наукову підтримку було б вкрай важливо. Вже багато років ми чуємо, що це можливо лише за умов іноземних інвестицій. А вивіз капіталів з України в іноземні банки сягає розмірів, порівняних з тими цифрами потрібних іноземних інвестицій, що називаються. Чому наш інвестор не інвестує в Україну? Спробуємо рухатися соціальними сходами. Опитаємо так званих малих і середніх підприємців. Більша їх частина у сучасній Україні — це торгівля, харчування, ремонт квартир, оздоблення присадибних ділянок, дач тощо. Тобто обслуговування. Виробництва малих серій товарів, у тому числі наукомістких, практично нема. Хоча за кордоном люди з України, котрі тут здобули освіту, є засновниками і успішними керівниками таких дрібних підприємств. Правда, українців, котрі ведуть таку роботу, і там не дуже багато. Але є, хоч не вдома. Радує, що нині підростає і міцніє шар програмістів із їхніми стартапами. Їх потреби у науці поки невеликі, хоч є потреба знань, базованих на науці. Це вже дещо. Загальний висновок: дрібні і середні підприємства в Україні поки більше пов’язані з економікою послуг, ніж з виробництвом продукції. Вони не потребують науки, не готові втілювати у життя наукові розробки, зокрема вітчизняні. Хоч в успішних країнах ринкової економіки саме такі малі підприємства, котрі виникають і зникають навколо університетів, наукових центрів, є випробувальними майданчиками для нових розробок, винаходів, які після таких випробувань приймаються до впровадження вже більш крупними фірмами. Держава і великі високотехнологічні компанії скрізь надають сприяння існуванню згаданих малих і середніх наукових утворень через технопарки або, як у США, через закон про SBIR (інноваційні дослідження для малого бізнесу). Згідно цього закону, кожна державна структура, що отримує бюджетні кошти на науку, має спрямувати їх певний відсоток на дослідження у своїх інтересах через малий науково-орієнтований бізнес. Загальний обсяг коштів за SBIR-програмами у США становить 2,5 млрд дол. США, котрі розподіляють конкурсні комісії відомств між проєктами, поданими дрібними підприємцями і винахідниками. На другому етапі виконання проєкту, якщо він не буде відкинутий за підсумками першого однорічного етапу, до фінансування проєкту має обов’язково долучитися зацікавлене підприємство, котре потім отримує права на використання створеної інтелектуальної власності. Можна більш детально ознайомитися із цією формою мобілізації інтелектуального потенціалу суспільства на його розвиток за посиланням https://en.wikipedia.org/wiki/Small_Business_Innovation_Research. Отже, поки таких організованих і підтримуваних державою форм малого та середнього наукомісткого виробничого бізнесу не буде реалізовано, наявному в Україні малому і середньому бізнесу сфери обслуговування наука, у існуючих в Україні формах не потрібна. В Україні були достатньо серйозні спроби організувати такі форми створення і «розмноження» виробничого наукомісткого бізнесу через «інноваційний фонд» 1990-х рр., а пізніше через технопарки. Ці форми, хоч почали вже приносити позитивні результати, були ліквідовані непродуманими, на мій погляд, урядовими рішеннями. Впровадження ж «малих» розробок академічних установ і університетів у виробництво потребують конструкторського доопрацювання, маркетингу тощо, до ведення чого ані установи академій, ані університети не мають ані коштів, ані відповідних структур. Отже, обговорювана складова економіки не може скористатися результатами наукових розробок в Україні, здійснюваних діючими науковими і науково-освітніми закладами, без доповнення їх стимульованими державою інноваційними структурами. Запитаймо у більш крупних підприємців чи власників підприємств. Констатація технологічної відсталості і нездатність конкурувати за умов відкритого кордону вдарила їх боляче. Одні «власники», зневірившись у можливості вийти на конкурентоспроможний рівень, порізали автогенами обладнання, здали його на металобрухт. Виручені кошти інвестували за кордоном. А по суті вони за умов «приватизації», яка проводилася, отримали у свою власність частину економічного потенціалу держави, яку розцінили як приватне майно, отоварили його у найдешевший спосіб і знищили. Безумовно, це суперечило умовам приватизації і зобов’язанням покупців об’єктів приватизації. Але мені не відомо про жодний судовий процес проти таких «героїв приватизації». Зрозуміло одне: ані цим «власникам», ані знищеним підприємствам наука в Україні не потрібна, вони не будуть інвестувати в неї і будуть проти інвестицій в неї з бюджету. Інші покупці об’єктів приватизації змогли всякими правдами і неправдами придбати закордонні виробничі лінії «під ключ» і успішно працюють. Продукція реалізується і в Україні, і за кордоном. Але «жиру», щоб інвестувати у розроблення нових технологій, вдосконалення вже куплених, які б забезпечили інвестування науки в Україні здоровою частиною економіки, ця група промисловців створити поки що не здатна. Тим більше, це переважно невеликі підприємства, і їхні наукові потреби — це здебільшого прикладні конструкторські розробки з вже відомою науково-технологічною сутністю. Здебільшого задачею є повторити на власних теренах і у власних умовах те, що вже досягнене у світі. Тому їх би цікавили прикладні розробки колишніх галузевих НДІ, котрі здебільшого знищені у процесі ліквідації міністерств, що управляли галузями промисловості, а дрібний та середній науковий бізнес їм на зміну не прийшов. А крім того, попередній досвід показує, що прикладні розробки наших розробників не завжди повною мірою відповідають інтересам споживача продукції. Тому, підприємці цієї групи зазвичай надають перевагу аби придбати розробку з усіма деталями «під ключ» у закордонного розробника, ніж шукати вітчизняного. Хай дорожче, але надійніше. Іншими словами, за умов відкритого ринку, замовники не впевнені у конкуренто­спроможності вітчизняного виконавця прикладних розробок. Але це сьогодні. Завтра ж без власних наукових розробок цей сектор економіки не зможе піднятися на конкурентоздатний рівень. Продовжуватиметься те, що маємо. Піднімемось ще на щабель вище. Потужні державні неприватизовані підприємства, скажімо, оборонного сектору. Дуже довго вони перебували у стані відсутності обігових коштів, живлячись лише продажами своєї продукції закордонним споживачам. Але продавалися, переважно давні розробки, з покращеними механічними характеристиками. Ще за радянських часів поставало питання про розробку власних приладів нічного бачення, котрі бачать у світлі нічного неба. Ця непроста розробка вже реалізована у світі. Але вітчизняної моделі поки нема. Крім високої ціни таких розробок, є ще питання умов їх упровадження. Наприклад, у Інституті фізики НАН України на початку війни на Донбасі було запропоновано і реалізовано у штучному виготовленні вітчизняну технологію виготовлення медичних пов’язок ран на основі гідрогелю, «зшитого» рентгенівським опроміненням. Річ дуже потрібна для лікування поранених. Має багато переваг. Але розробка досі не отримала дозволу на медичне впровадження, нема грошей на оплату необхідних випробувань. І це не єдиний приклад. Отже, обговорювані підприємства мають потребу наукових розробок, але це має бути робота на перспективу. Нині війна. І хоч певні рішення про виділення коштів в інтересах оборонної промисловості почали приймати, вони охоплюють лише вузькі конкретні задачі найближчої перспективи. Без інвестування у науку країна швидко втратить можливість озброювати свою армію. Серед задач науки у будь-якій державі, крім задачі власними розробками підтримувати високий рівень і конкурентоздатність власної економіки як контрольованого державою, так і приватного секторів, є ще одна, за суттю більш важлива. Це забезпечення науково обґрунтованого рівня світогляду суспільства, здатність його членів освоювати сучасні технологічні досягнення, створювати сучасну продукцію. Ця задача вирішується усіма рівнями сучасної неперервної освіти, а формується всією науково-технологічною сферою, соціально-гуманітарною і освітньою. Починаючи від шкіл і шкільних програм і закінчуючи рівнем редакторів новин і ведучих на радіо і ТБ, редакторів рейтингових газет. Звісно, у будь-якому суспільстві є завжди у певній кількості шахраї, «жовта» преса, релігійні фанатики, але не звертаємо поки що у цьому обговоренні на них уваги. І задача освіти навчити громадян

відрізняти цю «піну» від справжніх постачальників знання. Якщо МОН України затверджує напівплагіатну докторську дисертацію, де до того ж стверджується, що носіями свідомості є елементарні частинки «лептони», незважаючи на протести громадськості, то це ганьба державі і чиновникам, яких вона поставила на справу атестації дисертацій. Такі цілеспрямовані, як легко бачити, «помилки» МОН України мають бути виправлені без строку давності, щоб відновити довіру наукової громадськості до міністерства. Важливо також забезпечити ретельно продуманий баланс знань, що мають здобувати учні з природничих і соціогуманітарних наук виходячи з добре усвідомленої задачі освіти. Необхідна також практикована у всьому світі фіксація талановитих у різних напрямах дітей і державного супроводження їх подальшої освіти і становлення. Звичайно, не всі здібні до арифметики діти виростуть у талановитих математиків, але помилково витрачені кошти на таку підтримку кількох дітей багатократно окупляться навіть одним вірним вибором. Найбільше багатство країни — це її талановиті діти. І найбільш важливо не загубити талан кожного з них. До задачі науки зі створення науково обґрунтованого світогляду суспільства примикають дві їй підпорядковані. Це підготовка вчителів і природничих і соціо­гуманітарних предметів на базі того ж наукового світогляду і залучення їх до формування цього світогляду, тобто до наукової роботи. А ще щаблем вище — підготовка викладачів, котрі готуватимуть цих учителів. Для цієї категорії людей наукова робота мусить бути невіддільною частиною виробничого (освітянського) навантаження. Наприклад, кожний викладач за категоріями від професора до асистента має бути зобов’язаний надрукувати за певний час певну кількість наукових статей у наукових журналах певного рівня. І це має фінансуватися з видатків на освіту. Час, необхідний на цю наукову роботу, має враховуватись у педагогічне навантаження. Тут наука потрібна як необхідний інструмент забезпечення належного рівня освіти. Отже, це короткий екскурс до питання, навіщо державі наука і кому в Україні потрібні наукові розробки, які можуть бути мотиви до того, щоб платники податків, з яких формується державний бюджет, були зацікавлені у фінансуванні науки з бюджету. Тепер трохи про форми наукової діяльності. Аж ось… ще у «старі» часи Україна, та й більшість інших республік, мали потужний професійний науковий сектор. Він розподілений умовно на три великих ланки. Перша з них — це «фундаментально-наукові дослідження». Це насамперед науковці Національної академії наук, частково галузевих академій, значна ланка професорсько-викладацького складу класичних і технічних університетів. Цей сектор працював значною мірою на світовому рівні, забезпечуючи певний паритет СРСР та її супротивників у «холодній війні» у розробленні нової продукції військового призначення і відстежуючи напрями розвитку у інших сферах. Але головна функція, котру виконувала ця ланка, це було формування в суспільстві науково обґрунтованого світогляду, поваги до знання і до тих, хто його продукує. Ця ланка забезпечувалася переважно бюджетним фінансуванням, і переважно, її вчені самі вибирали для себе задачі, котрі вважали як пріоритетні на тому чи іншому етапі розвитку. Правда, були і деякі інші задачі, котрі пропонувалися до розробки державним керівництвом (наприклад, в особі Держкомітету з питань науки і техніки). Ці задачі отримували додаткове і чимале фінансування. Крім того, і установи академій, і науково-дослідні підрозділи вищих навчальних закладів отримували замовлення на дослідження у прикладних напрямах для створення різноманітних пристроїв техніки, оборони тощо від галузевих науково-дослідних інститутів галузевих міністерств. Цей сектор сьогодні залишився у практично тому ж складі, з суттєво зменшеною кількістю осіб, а об’єми його фінансування значно скоротилися. Приладна база застаріла, порівняно з тим, що є у розпорядженні науковців інших країн. Скорочення чисельності відбулося в основному, за рахунок осіб середнього віку. Молодь приходить, набуває кваліфікації і шукає собі місце за кордоном. Отже загрозою вже є розрив поколінь. Майже повністю зникли замовлення на прикладні розробки, котрі «у старі часи» сягали до 60 % фінансування інститутів природничого напряму. У перші роки незалежності України, коли була розгорнута реформа наукового сектору, ці замовлення певною мірою компенсувалися проєктами державних науково-технічних програм, котрі потім були ліквідовані з припиненням реформи. Друга велика ланка — це прикладні дослідження науково-дослідних інститутів галузевих міністерств. Суттєвою поразкою нашої держави була непродумана ліквідація цих інститутів під час масової приватизації. Це розірвало проміжний канал між науковими розробками академічних інститутів та університетів і виробничими підприємствами, через котрий розробка наукового принципу того чи іншого ефекту втілювалася у технічну документацію придатну до втілення у виробництво. Колишні співробітники цих інститутів, люди високої кваліфікації, покинули наукову сферу, і виховати їм заміну нелегка справа. Третя суттєва ланка — це науково-технічні підрозділи потужних підприємств. Вони, здебільшого, також зазнали втрат, хоч ще на ряді підприємств живі. Але вони не можуть виконувати функцію розробки нових принципів створення того чи іншого пристрою. Отже, підбиваючи підсумки, я б хотів зазначити, що стан науково-технічної відсталості підприємств СРСР, особливо у галузі виробництва цивільної продукції, призвела після зняття «залізної завіси» до тотальної неконкурентоспроможності великої частини вітчизняних підприємств і їхньої нездатності вийти на конкурентоспроможний світовий рівень без оновлення технологій, підвищення культури праці і технологічної дисципліни. Ця проблема і до сьогодні гальмує всі спроби економічного відновлення України, особливо у ситуації відсутності внутрішніх інвестицій у технологічне оновлення існуючих виробництв та за відсутності інвестицій для власного науково-технічного супроводу такого оновлення. Руйнація сектору прикладних науково-дослідних підприємств галузевих міністерств призвела до ліквідації проміжних структур, здатних забезпечити конструкторську розробку готового до впровадження приладу, його маркетинг тощо на основі напівфундаментальної розробки академічних інститутів або наукових секторів університетів. Спроба створення в Україні відповідної системи технопарків або аналогів дрібних та середніх науково-виробничих (венчурних) підприємств, подібних до підприємств SBIR у США, зазнала поразки від урядових чиновників. Отже, прикладний науково-технічний сектор в Україні зруйнований, а його замінники не створені. Через це створилася дещо дивна ситуація незатребуваності наукових розробок, навіть тих, що зараз здійснюються в установах НАНУ і в університетах, за умов техніко-технологічної відсталості. Ця проблема має бути вирішена створенням необхідної законодавчої бази, яка б передбачала державне стимулювання підприємницької інноваційної діяльності різноманітних типів. А без неї зв’язок науки з виробництвом залишиться не вирішеним, тобто віддача науки залишатиметься проблемою. І ще одне питання. Деякі люди витрачають сили на дискусію, де зосереджувати дослідження — в академії чи університетах. Вважаю, це зайва дискусія. І там, і там наука може і повинна ефективно розвиватися. Досвід роботи в інституті НАН України і викладання в університеті, співпраці з науковцями і звідти, і звідти не дає мені підстав протиставляти одне іншому. Звісно, є ряд наукових напрямів, які зручніше розвивати в університетах, деякі зручніше в академії. Але це не питання, котре актуальне зараз. І у «звужуванні» досліджень у одному місці при «розширенні» в іншому ми нічого не виграємо. Це не реформи, а їх імітація. У 2016 р. силами ЄС було проведено незалежний європейський аудит науково-технічної сфери України. Зі звітом за підсумками даного аудиту можна ознайомитися за посиланням www.rio.jrc.ec.europa.eu/en/policy-support-facility/peer-review-ukrainian-research-and-innovation-system. Серед його висновків разом з констатацією життєздатності цієї сфери в Україні була відзначена низка основних кроків, котрі є необхідними. Вони не втратили актуальності і зараз, у 2019 р. Вони і досі не виконані у основній своїй частині, хоч певні зрушення у їх напрямі вже відбулися. Зокрема створено Науковий комітет Національної ради з питань науки і технологій, і він вже обрав раду Національного наукового фонду і обрав його виконавчого директора. В певної частини науковців є сподівання, що через цей механізм покращаться питання фінансування дійсно актуальних досліджень. Тому я наведу тут основні висновки того аудиту і коротко їх прокоментую. 1. Українській системі науково-технічного розвитку та інновацій (НТІ) необхідні масштабні реформи для підвищення її ефективності та впливу. Їх слід поєднувати з твердим зобов’язанням уряду інвестувати більше. Цільовий показник 1,7 % державних витрат на НДДКР/ВВП у новому Законі України «Про наукову та науково-технічну діяльність», хоча навряд чи буде досягнуто найближчим часом, повинен залишатися чинним та підтримувати порядок денний реформи НТІ. Фінансування конкурентоспроможних досліджень повинно набути актуальності, щоб досягти 40 % до 2022 р. 2. Країні необхідно «інноваціонізувати» свій шлях до зростання за допомогою наскрізно-урядової стратегії НТІ, що підтримується відповідними інструментами. Для цього знадобляться зусилля всіх державних структур щодо інтелектуальних, матеріальних та фінансових активів країни. Україна повинна поставити наукові дослідження та інновації як важливі у своїй політичній програмі та курсі дій. Стратегія повинна бути розроблена та впроваджена для використання потенціалу НТІ для зростання добробуту суспільства. 3. Наука в Україні має приносити користь суспільству та економіці. Це потребує кардинальних змін у орієнтуванні та здійсненні НТІ України. Зокрема, наукове співтовариство повинне усвідомити, що в ці важкі часи «наука на благо суспільства та економіки» є обов’язковою. Це має бути міцно закріплено в місії та правилах усіх організацій, що виконують дослідження (включаючи університети та академії наук). 4. Необхідно терміново прийняти рішення, щоб визначити пріоритетність дій НТІ України, заснованих на принципах наукової досконалості та можливостях для економічного зростання в Україні. 5. Інституції, фінансування та процедури, пов’язані з НТІ, потребують суттєвого оновлення. Глобальні стандарти та належна практика повинні бути провідними силами змін. Правові реформи, такі як новий Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» та закон про інновації, який мають прийняти у майбутньому, повинні бути оптимально розроблені для впровадження повністю узгодженого загальнодержавного підходу щодо НТІ. 6. Україна повинна наполягати на інтернаціоналізації та відкритті своєї системи НТІ. Вона повинна використовувати різноманітні можливості, отримані приєднанням до «Горизонту 2020», та створити адекватні механізми для підтримання успіху українських учасників «Горизонту 2020». У той же час Україна повинна сприймати порядок денний Європейського дослідницького простору як фон для національних реформ. Відкритість та інтернаціоналізація створюють яскраві та вдосконалені системи НТІ. 7. Нарешті, уряд та НТІ-громада мають взяти на себе відповідальність та повідомляти про проведені реформи НТІ та їх позитивні результати для країни. Це має бути спільним зусиллям політиків усіх політичних партій та провідної інтелігенції країни. НТІ дає прибуток економіці та суспільству України, і їм слід сприяти, ділити та використовувати разом із суспільством та економічними суб’єктами. З цього переліку невиконаним залишається головне — не розроблено наскрізно-урядову Стратегію інноваційного шляху до зростання. І задача науково-інноваційного розвитку України не поставлена в пріоритетні, не конкретизована. Зауважу, що пункти 3 та 4 наведеного вище переліку висновків аудиту ЄС не можуть бути виконані за сучасних умов, доки в Україні не вжито рішучих кроків щодо створення інноваційних структур, котрі забезпечать виконання ролі проміжної ланки між науковими розробками на академічному і/або університетському рівнях і виробництвами, котрі після цього будуть здатні «споживати» наукову продукцію, доведену до потрібного рівня. Отже, головна причина економічного занепаду України, як на мене, поки не усвідомлена і шлях до її подолання не намічено. Не зроблено належних кроків для створення і державної стимуляції інноваційних структур. Це все викликає певний скепсис до заяв про прискорення економічного розвитку і радикальні зміни нинішньої ситуації з опорою на зацікавленість зовнішніх інвесторів. Одразу згадується відома фраза про безплатний сир… Але… я все ж таки сподіваюся, що розуміння прийде і я, не дивлячись на мій поважний вік, ще його побачу. Які підстави? Дуже хочеться…