СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ



Прасол Ігор  Вікторович

Прасол
Ігор Вікторович

Професор кафедри біомедичної інженерії Харківського національного університету радіоелектроніки

Доктор технічних наук, професор, відмінник освіти України
Ігор Вікторович Прасол — відомий в Україні та за її межами фахівець у галузі автоматизації проєктування, математичного моделювання й біомедичної інженерії. Також знаний як талановитий педагог вищої школи. Народився 26 жовтня 1957 р. у м. Харкові в сім’ї інженерів. Мати — Людмила Іванівна Румянцева — працювала інженером-технологом, а батько — Віктор Петрович Прасол — інженером-електриком, був ветераном Другої світової війни. Після закінчення школи в 1974 р. юнак вступив до Харківського інституту радіоелектроніки, де з відзнакою завершив навчання в 1979 р. за фахом «Електронні прилади». Талановитий студент єдиний на факультеті мав іменну стипендію. Уже з третього курсу розпочав наукові дослідження, які продовжив після закінчення інституту спочатку інженером кафедри технічної електроніки, а потім із 1980 р. асистентом і з 1982 р. аспірантом. У 1979 р. І. В. Прасол захистив кандидатську дисертацію на перетині наукових спеціальностей «Системи автоматизованого проектування» та «Управління в технічних системах». У 1994 р. йому надано звання доцента кафедри біомедичної електроніки, у 2007 р. — звання професора університету за кафедрою біомедичних пристроїв та систем. На тій самій кафедрі протягом 40 років пройшов шлях від інженера,

наукового співробітника, асистента, доцента до професора. У 2011 р. Ігор Вікторович захистив докторську дисертацію за спеціальністю «Системи автоматизації проектувальних робіт». Наукова спадщина вченого охоплює понад 120 наукових і навчально-методичних праць, він стояв біля джерел відкриття нової спеціальності в Україні — «Електронно-медична апаратура». Нині професор успішно керує науковою роботою аспірантів і магістерською підготовкою. Належить до спеціалізованих учених рад із захисту кандидатських та докторських дисертацій з технічних і фізико-математичних наук у Харківському національному університеті радіоелектроніки та Національному авіаційному університеті, був офіційним опонентом двох докторських і трьох кандидатських дисертацій. У 2016?р. з групою науковців та лікарів Харкова стажувався в Європі. Тривалий час працював у складі приймальної комісії спочатку заступником, а потім відповідальним секретарем. У 2004–2015?рр. був заступником директора Центру заочної форми навчання, очолював роботу з організації та функціонування відокремлених структурних підрозділів ХНУРЕ — навчально-консультаційних центрів на базі навчальних закладів Житомирської, Дніпропетровської, Кіровоградської, Донецької і Луганської областей та АР Крим за заочною (дистанційною) формою навчання. За плідну діяльність відзначений нагрудним знаком «Відмінник освіти України», численними грамотами ­Міністерства освіти та науки України й рідного університету, медаллю К. Е. Ціолковського, ветеран праці. Поділяє і підтримує інтереси Ігоря Вікторовича родина: його близькі працюють у суміжних сферах. Дружина Олена — фахівець у галузі обчислювальної математики та кібернетики, син Роман — програміст, випускник ХНУРЕ, кваліфікований фахівець, який працює у сфері міжнародного IT-бізнесу й розвиває перспек­тивні інформаційні технології. Професор має різнобічні захоплення — історія нау­ки, інформаційні та біотехнології, автотуризм, фотовідео­знімання й опорядкування дачного присадибного господарства. На його думку, електронна техніка, інформаційні технології і біомедична інженерія здатні докорінно змінити життя людства й зробити його щасливим. Ігор Вікторович поціновує народну мудрість, висловлену приказками. Його улюблена: «Не май сто кіп у полі, май друзів доволі». Часто справджується й ця: «Не все те золото, що блищить». Девіз ученого: «­Дорогу здолає той, хто йде».