Шановні читачі!
Книжка, яку ви тримаєте в руках, — одна з тих, що розповідають про нашу з вами державу, її становлення, її традиції, її цінності, її гідних синів. Колись, понад сто років тому, Іван Франко у хвилини гірких роздумів про тяжкі історичні випробування, що випали на долю української нації, позбавленої власної державності, боляче запитував: «Невже задарма стільки серць горіло до тебе найсвятішою любов’ю, тобі офіруючи душу й тіло? Задарма край твій весь политий кров’ю твоїх борців?» Ці пекучі слова мимоволі приходять на пам’ять, коли чуєш модні в деяких колах балачки про те, ніби Україна дістала незалежність завдяки щасливому збігові обставин, майже як подарунок. Немає нічого безглуздішого і несправедливішого за таке невіглаське уявлення. Насправді наша держава постала як результат зусиль багатьох поколінь українців усього світу. До незалежності Україна йшла довгим, тяжким і жертовним шляхом, дорого за неї заплатила. В підвалині української державності — і століття боротьби наших предків, у якій кристалізувалася ідея самостійності; і символізована насамперед в іменах Шевченка і Франка титанічна робота великих просвітителів і різьбярів народного духу, діячів культури і науки, котрі створювали гуманістичний потенціал нації; і сама колективна душа українського народу, яка вперто противилася знеособленню і зберігала найцінніші якості своєї самобутності, бувши водночас відкритою до світу. За незалежністю України — і три роки національної революції та драматичної самооборони УНР, і десять років національно-культурного будівництва часів «українізації», і політична, культурна та організаційна діяльність українців Галичини, Волині й Буковини, і всенародне протистояння гітлерівському нашестю, і героїчна боротьба УПА, і неймовірно тяжка праця народу в повоєнній відбудові, а потім у створенні індустріальної потуги УРСР, і культурна робота української еміграції на Заході. У XX столітті Україна-УРСР розвивалася в нав’язаних їй спотворених суспільно-політичних умовах, і незнищенна воля народу до національного життя не завжди виявлялася в адекватних формах і свідомих актах. Тому незалежністю завдячуємо не лише тим, хто знав, якій ідеї служить, а всім, хто об’єктивно працював для України, забезпечуючи безперервність народного буття: вирощував хліб, добував вугілля, зводив житло, створював музику, народжував нові наукові ідеї. А найбільше завдячуємо тим українським матерям, які за всякої лихої години знаходили сили виховувати своїх дітей у добрих звичаях, передавати їм людяність і добре слово. Велика й дорогоцінна спадщина дісталася нам. Ми повинні її оберігати й збагачувати. На це спрямована праця наших сучасників у різних сферах матеріальної та духовної творчості. Нам слід знати про них. Це повчальний літопис, і йому немає кінця. Україна зростає в своїх гідних синах і дочках. 
|
