|
Похвальський
В’ячеслав Володимирович
Український державний та політичний діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України
За вагомі особисті заслуги в галузі державного будівництва нагороджений Почесною відзнакою Президента України (1996).
Народився 9 лютого 1947 р. в смт Тернувате Новомиколаївського району на Запоріжжі в робітничій сім’ї. З дитинства пізнав важкість повоєнних часів, рано став самостійним: після смерті батька у 1953 р. як старший син у родині допомагав матері і молодшому брату. Середню школу закінчив із золотою медаллю, у шкільні роки очолював комітет комсомолу. «Тернуватський вальс», написаний на слова В.В. Похвальського, є теплою згадкою про нього у рідному селищі, пісню щороку виконують тутешні випускники.
Вищу освіту здобував на факультеті журналістики Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. Навчання поєднував із роботою вчителем математики та посадою класного керівника в Новозлатопільській восьмирічці на Гуляйпіллі, на посадах кореспондента, завідувача відділу, відповідального секретаря Новомиколаївської районної газети. У 1972 р. був обраний першим секретарем райкому комсомолу.
Через рік після закінчення університету,
у травні 1976 р., В’ячеслав Володимирович розпочав роботу в Запоріжжі: головний редактор телебачення облтелерадіокомітету, інструктор, завідувач сектору преси, телебачення та радіомовлення, заступник завідувача відділу організаційно-партійної роботи Запорізького обкому партії. Особливу увагу звертав на добір, виховання та розстановку кадрів, що згодом визначив як тему дипломної роботи у Вищій партійній школі, яку закінчив у 1982 р. з червоним дипломом.
У зв’язку з необхідністю нових форм та методів роботи засобів масової інформації, з дозволу тодішнього завідувача відділу ЦК Компартії України Л.М. Кравчука, в 1988 р.
В’ячеслава Похвальського призначають головним редактором обласної газети «Запорізька правда». Період його редакторства, за спогадами журналістів, відзначався новаторством стилю і форм газети, дієвістю виступів, критичними, однак конструктивними матеріалами. Запам’яталась і публіцистика редактора, темами якої були розвиток справжнього народовладдя, створення механізмів ефективного самоврядування у громадах і регіонах.
Маючи високий авторитет серед жителів запорізького краю і чітко визначену громадянську позицію, В’ячеслав Володимирович у квітні 1990 р. був обраний заступником голови Запорізької обласної ради. Відстоювання інтересів регіону в київських владних кабінетах, вміння знайти головне у роботі депутатського корпусу, щоденне занурення у болючі проблеми міст і районів, трудових колективів, регулярні виступи у пресі, на телебаченні та радіо додали авторитету В.В. Похвальському. У березні 1992 р. його майже одноголосно обирають головою ради. Обов’язковість, конкретність, професіоналізм стали чинниками переконливої перемоги В’ячеслава Володимировича на прямих виборах керівників областей у 1994 р. Перша сесія нової облради затверджує В.В. Похвальського головою облвиконкому, а в серпні 1995 р. Президент України призначає його головою Запорізької облдержадміністрації.
До квітня 1998 р. команда управлінців на чолі з В.В. Похвальським зуміла забезпечити в області стабільну соціально-економічну і політичну атмосферу. На відміну від інших регіонів, тут погоджувальними діями та роз’яснювальною роботою запобігли руйнівним страйкам, мітинговим протистоянням, в результаті чого у 2000 р. область першою в Україні за обсягами регіонального продукту повернулася на втрачений рівень 1990 р. Саме із Запоріжжя ініціювався експеримент чотирьох областей України щодо суттєвого розширення повноважень регіонів в економіці, соціальній сфері, залученні закордонних інвестицій. Ініціаторам вдалося не все, однак експеримент послугував пробудженню громад до реальної участі в державотворенні.
|
Напрацювання експерименту «пробили» дорогу низці законів, пізніше прийнятих Верховною Радою.
До безперечних здобутків команди В.В. Похвальського варто віднести і завершення будівництва та пуск у 1995 р. шостого енергоблоку-мільйонника на Запорізький АЕС.
В умовах постчорнобильського мораторію на нові блоки АЕС для цього не передбачалося ні мільярдних централізованих капіталовкладень, ні персонального кураторства керівників держави, а завершення будівництва велося як спорудження тренажера для підготовки експлуатаційників станції. В результаті нова потужність допомогла запобігти краху енергосистеми України.
В’ячеславу Володимировичу вдалося організувати тісну співпрацю адміністрації, депутатського загалу області та керівників підприємств і господарств, завдяки чому Запорізька область традиційно входила у першу трійку-п’ятірку в республіці за показниками обсягів економіки, розміру заробітної плати, інвестицій у реальний сектор. У цій роботі
В. Похвальському суттєво допомогли знання, одержані восени 1994 р. в Оттаві, в Інституті перепідготовки канадських урядовців, а також досвід демократичного управління, набутий під час дискусій у Конгресі місцевих та регіональних влад Ради Європи, де він разом із колегами представляв Україну в 1996-1998 рр.
З літа 1998 р. В.В. Похвальський працював у системі Міністерства закордонних справ України. Він очолював посольства нашої держави у Болгарії, Македонії, Узбекистані, Таджикистані. Як правило, дипломатична діяльність зосереджувалася на економізації двосторонніх відносин, однак недругорядні місця займала політика, взаємодія між державами у міжнародних інституціях, зв’язки між українськими й іноземними регіонами, культурно-освітні контакти, життя наших діаспор за кордоном. За десятиріччя посольської роботи В’ячеслав Володимирович сотні разів виступив у закордонних газетах, на радіо і телебаченні, дав десятки прес-конференцій, популяризуючи Україну та утверджуючи її високий авторитет.
Керівництво країн перебування схвально відгукувалося про роботу нашого посла.
У Болгарії він два роки був дуаєном дипкорпусу, акредитованого в Софії. Шестирічний термін дипломатичної місії В. Похвальського в Болгарії відзначений найвищою нагородою цієї держави – орденом «Стара планіна» І ступеня.
Сьогодні, перебуваючи на заслуженому відпочинку, В’ячеслав Похвальський продовжує активну громадську діяльність: є радником голів Запорізької облради і облдержадміністрації, часто виступає у ЗМІ. Як член Спілки журналістів України із задоволенням спілкується зі своїми колегами.
В.В. Похвальський – державний службовець І рангу. Серед нагород – орден «Знак пошани» та медалі, медаль «20 років Незалежності України», почесні грамоти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, орден «За заслуги перед Запорізьким краєм» І ступеня, орден святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня.
Дружина В’ячеслава Володимировича, Любов Іванівна, все життя присвятила педагогічній роботі. Подружжя має дорослих дітей, двох онучок. Старша онука Аліса, наслідуючи приклад дідуся, обрала навчання на юридичному факультеті КНУ ім. Тараса Шевченка.
Вільний час В.В. Похвальський використовує для художньої та мемуарної літератури, гри в шахи, спілкування з онуками. Незважаючи на багатий життєвий досвід, кожного дня він прагне пізнати щось нове, тому що живе за формулою Антуана де Сент-Екзюпері: «Життя – поступове народження. Людина завжди повинна робити перший крок».
|
