|
Мороз
Олександр Олександрович
Лідер Соціалістичної партії України
Народився 29 лютого 1944 р. у с. Буда Таращанського району Київської області в багатодітній селянській родині.
У 1965 р. закінчив Українську сільськогосподарську академію, здобувши фах інженера-механіка. Трудовий шлях розпочав з роботи інженером у Ємільчинській райсільгосптехніці Житомирської області.
Після служби в армії з 1966 р. викладав і завідував відділенням Таращанського радгоспу-технікуму, був інженером в Таращанському районному та Київському обласному об’єднаннях «Сільгосптехніка».
З 1976 р. – на партійній роботі: завідвач сектором, заступник завідувача відділом Київського обкому Компартії України. У 1983 р. закінчив Вищу партійну школу при ЦК Компартії України. У 1983–1989 рр. обирався секретарем обласної ради профспілок, першим секретарем партійного комітету обласних організацій та установ. З 1989 р. призначений на посаду завідувача аграрного відділу Київського обкому КПУ.
У 1990 р. обраний народним депутатом України. Працював секретарем, заступником голови Комісії Верховної Ради України з питань агропромислового комплексу.
|
Зусилля спрямовував на розбудову Української держави: організував і очолив більшість, яка брала на себе відповідальність за роботу Верховної Ради. Був ініціатором створення у 1991 р. Соціалістичної партії України, очолював її до квітня 2012 р. Сформувавши команду однодумців, Олександру Олександровичу вдалося не лише здійснювати загальне керівництво, а й знаходити безліч конкретних рішень для розв’язання невідкладних і нагальних проблем суспільства.
У другому і п’ятому скликанні Парламенту обирався Головою Верховної Ради України. Вирішальним чином впливав на розробку й прийняття Конституції України, на реформу системи влади.
В наступних скликаннях Парламенту входив до Комітету парламенту з питань аграрної політики та земельних відносин (голова комітету у 1998–2000 рр.), до Комітету з питань правової політики.
Організатор загальнополітичних акцій у 1999–2004 рр. проти авторитаризму, за розвиток демократії в Україні. Він ініціатор створення Всеукраїнських громадських організацій «Захист дітей війни», «Правозахист», «Спілка власників земельних паїв» та інших.
Олександр Олександрович на власному прикладі доводить, що для талановитої людини обмежень у прояві таланту бути не може. Реалізував себе не лише як український політик та громадський діяч, а як письменник та перекладач. У його творчому доробку – прозові видання «Куди йдемо?..» (1993), «Вибір», «Тема для роздумів» (1996), «Дорога, з якої не зійти», «Між вічними полюсами» (1999), «Про землю, Конституцію і не тільки» (2000), «Хроніка одного злочину» (2001), «Жива стерня» (2004),
«Політична анатомія України» (2004), «Інтерв’ю для вас» (2008), «Ще раз про землю. Поки не пізно» (2009); шість книг поезій; співавторство у багатьох антологіях, два компакт-диски пісень на його слова, кілька тисяч публікацій у ЗМІ. Веде авторську передачу «Обличчям до вогню» на Державному радіоканалі «Культура».
Член Конгресу українських літераторів, лауреат кількох міжнародних літературно-мистецьких премій. Крім літератури, Олександр Олександрович захоплюється спортом, він прихильник і пропагандист здорового способу життя.
За високі здобутки і проявлений професіоналізм нагороджений медаллю «За трудову доблесть», орденом преподобного Нестора Літописця І ступеня.
Одружений. Має двох доньок і п’ятьох онуків.
|
