|
Кононенко
Віктор Іванович
Суддя Верховного суду України і Верховного суду СРСР у відставці, арбітр міжнародного комерційного арбітражного суду при
Торгово-промисловій палаті України
За заслуги у зміцненні соціалістичної законності і правопорядку та активну участь у громадському житті присвоєно почесне звання «Заслужений юрист УРСР» (1987).
Народився 12 серпня 1937 р. в селі Воскресенка Приазовського району Запорізької області. Після закінчення середньої школи навчався в ремісному училищі № 4 м. Запоріжжя. Трудову діяльність розпочав у 1956 р. в місцевому колгоспі: працював слюсарем, помічником комбайнера, трактористом. З 1956 по 1959 рр. служив у прикордонних військах. Сьогодні з упевненістю може сказати, що саме військова служба визначила його подальший життєвий шлях.
Своє майбутнє Віктор Іванович вирішив пов’язати з юридичною галуззю. Навчався у Харківському юридичному інституті, ще до закінчення навчального закладу розпочав роботу суддею в місті Керчі. Працював самовіддано й багато, адже знав, що в районі, де проживало майже сорок тисяч людей, іншого судді не було. Відчував величезну відповідальність, ніколи не йшов на компроміс зі своєю честю і совістю. Був упевнений, що сила судді в його совісті, а прийняті законні рішення повинні творити добро і знищувати зло. Ці риси характеру і велика працездатність стали підставою для обрання В.І. Кононенка суддею Кримського обласного суду, а згодом призначення його на посаду заступника начальника відділу юстиції Кримського облвиконкому.
У серпні 1979 р. збулась давня мета Віктора Івановича – його обрали суддею Верховного Суду України, де він досяг високого професійного рівня, виявив організаційні якості керівника громадського об’єднання. З великою повагою і вдячністю згадує колег-суддів: А.Н. Якименка, П.Г. Цупренка, В.М. Загороднюка, В.Д. Ярославського, Г.Н. Омельяненко, Ф.В. Белаха, Л.М. Чайковського.
З липня 1989 р. Віктор Іванович – суддя Верховного Суду СРСР. На цій посаді розглядає кримінальні справи по першій інстанції щодо першого секретаря Каракалпацького обкому партії Узбекистану Камалова, керівника народного фронту «Крунк» Нагірного Карабаху Манучарова та інших, бере участь у розгляді справ по реабілітації, в розробці проектів керівних постанов Пленуму Верховного Суду СРСР.
У зв’язку з припиненням діяльності Верховного Суду СРСР у лютому 1992 р., незважаючи на запрошення працювати суддею у Верховний Суд РФ, Віктор Іванович повертається в Україну. Після безпідставної відмови у подальшому виконувати обов’язки професійного судді, він працює старшим консультантом в Комісії Верховної Ради України з питань законодавства і законності. Перші кроки створення в Україні незалежного суду відбувалися за участю Віктора Івановича. Очолювана ним робоча група розробила проект Концепції судово-правової реформи, яка була схвалена Верховною Радою України у квітні 1992 р. У Концепції вперше було зроблено спробу дати визначення судової влади як системи незалежних судів. Водночас в ній було підкреслено, що саме суди мають владні повноваження для відновлення порушеного права і справедливості, забезпечуючи захист прав і свобод громадян шляхом розгляду справ. Реалізація закріплених в Концепції ідей реформування правової системи держави послужила основою ухвалення Верховною Радою України багатьох важливих законодавчих актів, направлених на удосконалення судового устрою і судочинства. Серед інших першочергове значення має Закон України
від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів». Робочу групу з розробки цього Закону, до складу якої входили видатні юристи-професіонали В.Г. Білоусенко, Г.М. Омеляненко, В.Т. Маляренко, В.В. Кривенко, В.Е. Скомороха, Д.М. Притика, а також провідні вчені В.Я. Тацій, В.В. Сташис, Ю.М. Грошевой, Г.І. Чангулі, М.І. Панов, очолював В.І. Кононенко.
|
За участі Віктора Івановича були підготовлені й інші законопроекти. Зокрема Закони України від 1994 р. «Про органи суддівського самоврядування» і про «Кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України», якими було визначено завдання цих органів, їх компетенція та створений механізм перевірки професійної придатності кандидатів на посаду судді, а також кваліфікації працюючих суддів, встановлений порядок відповідальності суддів за неналежне виконання своїх професійних обов’язків. Практично одночасно, Законом України від 23 грудня 1993 р. «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» передбачено систему особливих заходів державного захисту від посягань на їх життя, здоров’я, майно їх близьких родичів у зв’язку зі службовою діяльністю. Також брав участь у розробці Законів України «Про адвокатуру», «Про міжнародний арбітраж», «Про судові експертизи», «Про Конституційний Суд України» та ін.
У листопаді 1993 р. знову обирається суддею Верховного Суду України; в листопаді 1996 р.
призначений заступником голови Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду України. З жовтня 2002 р. обіймає посаду головного наукового консультанта Академії правових наук України. Здійснював розробку наукових проблем у галузі адміністративного, кримінального і кримінально-процесуального законодавства, зокрема по запобіганню корупції і корупційної діяльності. Як член робочої групи зробив вагомий внесок у підготовку Європейської Хартії про статус суддів.
Перебуваючи на заслуженому відпочинку, продовжує судову діяльність арбітром Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, систематично зустрічається з суддями, консультує їх з питань судової діяльності, її реформування.
Віктор Іванович – автор книг «Правове виховання в колективі» (1978), «Пияцтво і злочинність» (1988), «Особое мнение» (2009). Разом із журналістом Чирвою A.M. написали і видали книгу «Не місце серед живих» - факти і роздуми щодо смертної кари. В 2012 р. написав книгу «Дорога додому» про історію села Воскресенка, в якому народився. Опублікував більше шістдесяти статей з проблем судочинства, зокрема судово-правової реформи, статусу суддів, яким повинен бути суддя, з актуальних питань кримінального і адміністративного законодавства.
Суддя вищого кваліфікаційного класу, Віктор Іванович є Почесним президентом журналу «Человек и закон», президентом асоціації випускників Харківської юридичної академії.
За значний особистий внесок у розвиток правової держави, захист конституційних прав і свобод громадян нагороджений орденом «За заслуги» III, II та І ступенів, відзначений Почесною грамотою і Грамотою Верховної Ради України.
Життя неспростовно довело, що вибір професії Віктор Іванович зробив правильний. Саме на посадах судді (у судах усіх рівнів) виявилися його щирі людські якості: професійна майстерність і людяність, уважність і відповідальність, об’єктивність і неупередженість. Саме такими рисами характеру справжнього правознавця наділила його доля.
На переконання шанованого судді, професії педагога, лікаря, юриста повинні мати високий соціальний статус, оскільки вони визначають гуманітарне обличчя суспільства; там, де їхній статус високий, держава є розвиненою і правовою. Віктор Іванович вірить, що наша країна стане демократичною, правовою державою, де пануватимуть закон і справедливість, повага до Конституції і суду, а гуманізм стане головною рисою людини і суспільства.
Найрідніші люди Віктора Івановича як ніхто розуміють його, адже теж працюють на ниві правосуддя. Дружина – Кононенко Світлана Павлівна – фахівець з авторського та патентного права, нині на пенсії. Донька –
Кудрявцева (Кононенко) Оксана Вікторівна – юрист.
|
