|
Пилип’юк
Василь Васильович
Фотохудожник, президент приватного видавничого підприємства «Світло й Тінь», професор Львівської Національної
Академії мистецтв
За вагомий особистий внесок у розвиток українського фотомистецтва, високий професіоналізм присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України» (1998). Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка за фотомистецькі альбоми «Живиця», «Львів», «До тебе полинуть» (1994).
Народився 10 січня 1950 р. у с. Новоселиця Снятинського району Івано-Франківської області. Творчий вогник почав розпалювати на факультеті журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка, який успішно закінчив у 1973 р.
Василь Пилип’юк пройшов трудовий шлях від фотокореспондента районної газети до відомого українського фотохудожника. Інтуїтивне відчуття неповторності кожної миті, прагнення якнайточніше зафіксувати її у світлині, відкритість до всього нового є лише частковою характеристикою його захоплення фотомистецтвом. Працював у районних газетах Снятина, Верховини Івано-Франківської області, в Івано-Франківській обласній газеті. Після переїзду до Львова – у газеті «Львівський залізничник», плідно співпрацював із обласними, республіканськими та тодішніми всесоюзними часописами. Згодом перейшов на посаду власкора журналу «Україна» у Львові та його англомовного видання «Ukгаіnе» (1973–1989). Від 1990 р. – головний редактор журналу «Світло й Тінь» (відновлена назва українського фотожурналу 1933–1939 рр.). Активно популяризуючи світлинство в Україні та за її межами, часопис отримав офіційне визнання найпрестижнішої фотомистецької організації світу – Міжнародної федерації фотомистецтва (FІАР), що є найвищою нагородою для видань аналогічного профілю у Європі.
Василь Пилип’юк – учасник численних фотовиставок, автор 87 відомих фотоальбомів, з-поміж них – «Львів», «Живиця», «До тебе полинуть», «Пієта в камені», «Львівський державний академічний театр опери та балету
ім. І. Франка», «Львівщина», «Ровенщина»,
«В краю Черемоша й Прута», «У світ широкий», «Древній Галич», «Львів. Пори року», «Для тебе, Львове, я живу!», «Земле Франкова, вклоняюсь тобі! Львівщина», «Україно, ти для мене диво!», «Львівський державний університет внутрішніх справ» тощо. Вийшли книги серії «Постаті»: «Лицар нації» (М. Колесса), «Чудотворна самобутність» (Г. Кірпа), «Погоня»
(Д. Павличко), «Завжди вчитель» (І. Франко), «Світи Святослава Гординського», «Сподвижник національної медицини» (М. Павловський), «Світ моєї любові» (М. Поплавський), «Володар кам’яного персня» (Б. Возницький).
Бути на вістрі творчості шанованому митцеві допомагає активна громадська діяльність. Василь Васильович – член Національної спілки журналістів України, член президії та правління Національної спілки фотохудожників України (НСФХУ), заступник президента Світового об’єднання фотографів-українців (СОФУ, США), член колегії управління культури Львівської облдержадміністрації, член президії Ліги творчих спілок Львівщини, член правління Лвівської організації НСФХУ. Автор навчального посібника «Українська художня фотографія. Етапи становлення та мистецькі засади розвитку». Здобув учене звання доцента і з березня 2007 р. призначений на посаду професора Рівненського міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. Степана Дем’янчука, а
з 2011 р. – професор Львівської національної академії мистецтв.
|
За видатні заслуги в галузі видавничої справи та культури вчена рада Української академії друкарства у 1999 р. присвоїла В.В. Пилип’юку ступінь почесного доктора Української академії друкарства, від 2009 р. він – почесний професор Гамбурзької академії мистецтв. У 2007 р. отримав високе звання художника Міжнародної федерації фотомистецтва (FIAP). Формулу успіху, за словами самого фотохудожника, становлять висока працелюбність та життя у роботі, помножене на долею подаровані зустрічі.
Вагомою є праця Василя Васильовича на ниві культурно-просвітницької діяльності як мецената: друкована продукція (авторські книги, календарі) як подарунки для дітей спецшколи до свята св. Миколая, для військових частин, учасників художньо-мистецьких конкурсів, переможців фотовиставок; спонсорує видання книг письменників та поетів тощо. У кількох навчальних закладах Львова та області запроваджено іменні стипендії Василя Пилип’юка кращим учням та студентам.
Всесвітньовизнаний фотомитець перебуває у постійному пошуку нових шляхів самовираження, працює над удосконаленням власного стилю і методу, плекає плани розширення можливостей мистецтва художньої фотографії і поліграфічного відображення світлинства. У межах Львівської національної академії мистецтв працює над створенням власної школи фотомистецтва, активно провадить науковий пошук з дослідження розвитку фотосправи у Галичині на межі ХІХ-ХХ століть.
Натхненна та самовіддана праця талановитого фотохудожника здобувала високу оцінку в різні періоди його творчої діяльності. Так, Василь Васильович став лауреатом обласної премії ім. Олександра Гаврилюка в галузі літератури і мистецтва (1981), республіканської премії ім. Миколи Островського (1988), премії ім. Богдана Котика – «Людина року» (2000), премії
ім. Марка Черемшини (2009), премії ім. академіка Івана Крип’якевича (2010), премії ім. Романа Федоріва (2010), міжнародної культурної премії «Золотий Ікар» (2004). За вагомий внесок у розвиток проблем людини В.В. Пилип’юка обрано академіком Національної академії проблем людини (1999). Постановою секретаріату Національної спілки журналістів України нагороджений золотою медаллю української журналістики (2009).
Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2000), орденом «За трудові досягнення» IV ступеня міжнародного відкритого рейтингу «Золота фортуна» (2001). Двічі удостоєний почесної відзнаки «За сподвижництво в культурі Прикарпаття», має відзнаки «За заслуги перед рідною землею» (2003, 2006), кавалер «Хреста» ІІІ, ІІ та І ступенів Регіонального благодійного фонду ім. Короля Данила (2009, 2010). Нагороджений відзнакою Львівської єпархії АПЦ – медаллю Спасителя нашого Ісуса Христа (2013).
Одружений, має трьох дітей. Життєве кредо Василя Васильовича сповна розкриває мету творчих звершень шанованого митця: «Я хочу, щоб люди дивилися на цей світ моїми очима».
|
