|
Кипріян
Мирон Володимирович
Головний художник Львівського
національного академічного українського
драматичного театру ім. М. Заньковецької
За значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний і культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 19-ї річниці незалежності України нагороджений орденом «За заслуги» ІІ ступеня (2010).
Театральний критик Григорій Коваленко писав про Мирона Володимировича: «...художник значної і сильної індивідуальності, художник своєрідний і цільний, його власне бачення завжди яскраве і точне», і цілком мав рацію, адже цей шанований сценограф і художник бачить сцену як живописець, створює декорації як архітектор, відчуває як поет. Понад 60 років у театрі навчили Мирона Кипріяна не просто розумітися з режисером, а й відчувати, читати його задуми.
Народився у Львові 27 липня 1930 р. в родині Володимира Кипріяна та Іоанни Вінярської.
Закінчивши середню школу у Львові, у 1948 р. вступив до Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (ЛДІПДМ). Під час студій у ЛДІПДМ ознайомився з доробками багатьох цікавих тодішніх театральних сценографів, водночас займався вокалом (мав рідкісний тенор), а також сценічним балетним мистецтвом, в чому теж виявляв неабиякі здібності.
У 1949 р., водночас з навчанням, влаштувався на нічну роботу в Оперний театр, де виконував декорації під керівництвом відомих сценографів Федора Нірода та Олександра Сальмана. З того часу все життя присвятив цьому виду мистецтва.
На запрошення директора Будинку вчителя Лесі Вітошинської створив студію образотворчого мистецтва. З 1954 р. працював головним художником театру ляльок. На Всесоюзному фестивалі театрів разом з Аркадієм Кліппом за виставу «За щучим велінням» стали лауреатами Всесоюзного фестивалю театрів. Для Мирона Володимировича це була перша нагорода.
У 1957 р. талановитого митця запрошують художником-постановником, а з 1963 р. –
головним художником Львівського театру ім. М. Заньковецької. Одночасно оформлював вистави в театрі Радянської Армії Прикарпатського воєнного округу, театрі ПРИКВО, театрі ім. І. Франка в Києві, театрі Марджанішвілі в Тбілісі. Побував у Європі, Америці і Канаді, познайомився з іспанськими, чеськими, словацькими театральними діячами, здобув безцінний досвід у галузі театрального, образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.
|
Кожне знайомство Мирона Володимировича – краплина натхнення в безмежному морі його уяви, кожна зустріч – доленосна, адже наповнювала пам’ять незабутніми спогадами. Сценографія – найскладніший жанр в образотворчому мистецтві. Вона поєднує архітектуру, живопис, графіку. Це композиція тих асоціативних предметів, які викликають у глядача безліч фантастичних бачень, асоціацій, які наштовхують на роздуми і своє ставлення глядача до баченого. Тож, чим більше людей і характерів знає сценограф, тим простіше йому буде втілити режисерський задум.
На думку театрознавців, уже перші самостійні роботи М. Кипріяна в оформленні вистав («Кадри» І. Микитенка, «В пошуках радості» В. Розова, «Остання зупинка» Е.М. Ремарка) засвідчили принципово новий підхід до природи сценографії: просторове вирішення звільнилося від ілюстративного натуралізму, натомість пропонувалися конструктивність, функціональна дієвість театрального простору. Працював із відомими метрами сцени – Борисом Тягном, Олексієм Ріпком, Сергієм Данченком. Під час оформлення вистави до п’єси «Чому усміхалися зорі» Мирон Володимирович познайомився з автором твору – Олександром Корнійчуком. З того часу їх єднали «фантастичні» професійно-мистецькі відносини. О. Корнійчук усіляко підтримував М. Кипріяна
як сценографа і художника, цінував його як друга: «З такою людиною, як Мирон Кипріян, я пішов би спокійно у розвідку, бо певний, що він не продав би мене». Мирон Володимирович також оформлював майже всі вистави за п’єсами поетичного драматурга Олексія Коломійця, який згодом теж став його товаришем, добрим другом і порадником.
За весь період своєї праці в театрі М. Кипріян оформив понад 350 вистав. Зокрема на українську тематику: «Ніч на полонині» (1969), «Камінний господар» (1971), «Марія Заньковецька» (1972), «Мартин Боруля» (1975), «Сон князя Святослава» (1981), «Олекса Довбуш» (1985), «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1986), «Князь Данило Галицький» (1986), «Безталанна» (1986), «Привітай же мене, моя Україно!» (1989), «Мазепа» (1991), «Наталка-Полтавка» (1991), «Ісус – син Бога живого» (1994), «Гуцулка Ксеня» (1997), «Невольник» (2010). Крім того, оформлена значна кількість світових драматичних творів зарубіжних авторів: В. Шекспіра, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Боккаччо, «Сіленські мудреці» та інших.
В художній творчості Мирона Володимировича дуже цікаві живописні картини останніх років. Зібрання робіт талановитого художника, його життєвий і творчий шлях та історію роду подано в авторських книгах Мирона Кипріяна: «Все в минулому» та «Спогади. Сценографія. Живопис».
Народний художник України (1998), заслужений діяч мистецтв України (1967), лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка (1978), премії ім. В. Клеха (США) (1998), стипендіат Президента України – зовсім не повний перелік відзнак М.В. Кипріяна. Нагороджений медалями «За трудову доблесть», «Ветеран праці», «За трудову відзнаку».
Кожна його сценограма – улюблена, адже вистава за нею прожита і відчута серцем. Мабуть, у цьому й полягає секрет успіху театрального генія Мирона Володимировича Кипріяна.
|
