СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ

Жар

Михайло Васильович (Єпископ Лонгин)

Єпископ Банченський, вікарій Чернівецької єпархії, настоятель Свято-Вознесенського чоловічого монастиря Чернівецької області

За визначні особисті заслуги перед Україною у реалізації державної політики соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, багаторічну благодійницьку діяльність присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави (2008). Народився 19 серпня 1965 р. у с. Петрашівці Глибоцького (з 1991 р. – Герцаївського) району Чернівецької області. Ще в дитинстві залишився сиротою, пізнав усю тяжкість бідного життя. Своє покликання Михайло Васильович відчув під час навчання в середній школі, і вирішив пов’язати своє життя з церквою. У 1991–1995 рр. навчався на Секторі заочного навчання Ново-Нямецької (нині Кишинівської) Духовної Семінарії (Молдова), протягом 2002–2007 рр. – у Чернівецькому Православному Богословському інституті. Вісімнадцятого січня 1990 р. Преосвященним Антонієм (Москаленко), єпископом Чернівецьким і Буковинським в Свято-Миколаївському храмі міста Чернівці висвячений в сан диякона. Наступного дня тим же Преосвященним висвячений в сан ієрея і призначений настоятелем Свято-Параскевського храму с. Підвальне Глибоцького (нині Герцаївського) благочиння, храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Бояни Новоселицького благочиння (нині монастир) і Свято-Параскевського храму с. Банчени Глибоцького (нині Герцаївського) благочиння Чернівецької єпархії. У 1984 р. одружився на Соломії (Лілії), через три роки у них народився син Володимир, у 1989 р. – Михайло, у 1990 р. – дочка Марія. Безмежне прагнення Михайла Васильовича допомагати знедоленим визначило його подальше життя і діяльність. Так, у 1992 р. узяв на виховання двох дітей, незважаючи на діагноз однієї дитини – дитячий церебральний параліч. Потім усиновив ще двох братів. Завжди радував вихованців дитячих будинків подарунками, прагнучи усім подарувати краплинку батьківського тепла. Одного разу усиновив одразу десятьох дітей. У квітні 1996 р., з благословення архієпископа Чернівецького і Буковинського Онуфрія (Березовського), пострижений у мантію з іменем Лонгин (на честь святого мученика Лонгина Сотника). Восьмого травня 2012 р. рішенням Священного синоду Української православної церкви Михайлу Васильовичу визначено бути єпископом Банченським, вікарієм Чернівецької єпархії; 21 травня 2012 р. у храмі на честь Всіх святих київського Свято-Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії відбулося наречення архімандрита Лонгина (Жара) на єпископа Банченського, вікарія Чернівецької єпархії. Двадцять другого травня 2012 р. у соборному храмі відбулася архієрейська хіротонія архімандрита Лонгина (Жара) на єпископа Банченського, вікарія Чернівецької єпархії. Починаючи з 1996 р., Михайло Васильович займався будівництвом Свято-Вознесенського чоловічого монастиря в с. Банчени Герцаївського району, з 1999 р. – будівництвом жіночого монастиря на честь Боянської ікони Божої Матері в с. Бояни Новоселицького району Чернівецької області. У липні 2008 р. затверджений намісником Банченського Свято-Вознесенського чоловічого монастиря в селі Банчени, з возведенням у сан архімандрита. Упродовж 2006–2011 рр. під його керівництвом зводився Свято-Троїцький собор у Свято-Вознесенському Банченському монастирі.

Паралельно зі спорудженням обителей займався будівництвом притулку для дітей-сиріт, який спочатку розташовувався у Свято-Вознесенському Банченському чоловічому монастирі, а пізніше був переведений в с. Молниця Герцаївського району Чернівецької області. Було побудовано комплекс будівель нового притулку, освячений Блаженнійшим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром. На кінець 2008 р. у притулку Михайла Васильовича перебувало на вихованні та утриманні 155 дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківської опіки (піклування). Серед них навчалися й жили троє його власних, двадцять дев’ять – усиновлених, на решту оформлено опіку або піклування. Переважна більшість дітей, які перебувають під опікою Михайла Васильовича, важкохворі, знаходилися на диспансерному обліку, 28 з них – це діти-інваліди, в тому числі 18 – зі значними патологіями розвитку. Значна частина дітей перебувала в притулку для неповнолітніх Служби у справах неповнолітніх облдержадміністрації, Обласному будинку дитини, втратили батьків або зазнавали в сім’ях, у яких жили, психологічного, морального, фізичного насильства. Тільки людина з великим серцем і щирою любов’ю до підростаючого покоління може взятися за таку нелегку й водночас шляхетну справу. Михайло Васильович – яскравий тому приклад. Діти, які перебувають у притулку, забезпечені усім необхідним для їх повноцінного розвитку. Так, до складу закладу входять два триповерхових будинки, у тому числі багатоквартирний будинок, у якому кожна дитина після свого повноліття отримає власну квартиру; їдальня, пральня, велике підсобне господарство. Доходи поповнюються за рахунок благодійництва парафіян Свято-Вознесенського монастиря та шефської допомоги обласної державної адміністрації, підприємств Чернівецької області і коштів, які притулок отримує від держави на дітей відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми». Із загальної кількості дітей шкільного віку 73 навчалися у Молницькій загальноосвітній школі ІІІІ ступенів. Вісім дітей-інвалідів навчалися за індивідуальним планом. Для дітей дошкільного віку було організовано підготовчі заняття, для чого в будинку були відведені спеціальні класні кімнати, де є необхідне приладдя та підручники. Організація медичного обслуговування дітей здійснювалася за територіальним принципом і була покладена на медичний персонал Герцаївської центральної районної лікарні та Молницьку сільську амбулаторію. За сприяння Михайла Васильовича окремі діти лікувалися у зарубіжних клініках, де їм надавалася хірургічна допомога. Щоліта вихованці притулку оздоровлюються на березі моря (Євпаторія, Констанца, пансіонат матері і дитини «Зелені пагорби» у Чернівецькій області). Михайло Васильович не зупинився на досягнутому, продовжуючи свою благодійну діяльність. Кількість його вихованців з кожним роком невпинно зростала. У березні 2010 р. у нього на вихованні було вже близько 250, а у травні 2012 р. – близько 400 дітей (з них 82 дитини – ВІЛ-інфіковані та 86 – вроджені інваліди), які залишилися без батьківської опіки. За вагомий особистий внесок у соціально-економічний і духовний розвиток регіону, вагомі трудові здобутки Михайло Васильович нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня; ювілейною медаллю «20 років незалежності України»; нагрудним знаком «Хрест Пантелеймона Цілителя» Міністерства охорони здоров’я України. Відзначений орденами УПЦ святого преподобного Нестора Літописця II ступеня, УПЦ святого рівноапостольного князя Володимира ІII та ІІ ступенів, «Відзнака Предстоятеля Української православної церкви за церковні заслуги», орденом преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських, преподобного Агапіта Печерського. Нагороджений правом ношення другого наперсного хреста з прикрасами. Став переможцем конкурсу «Людина року в українському християнстві – 2009» Спілки християнських письменників України (СХПУ). Лауреат загальнонаціональної премії «Гордість країни» у номінації «Сімейна історія».