|
Гнатюк
Дмитро Михайлович
Народний артист україни
За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку музичної культури, збагачення національної скарбниці оперного та народного пісенного мистецтва, багаторічну плідну творчу і громадсько-політичну діяльність присвоєно звання Героя України із врученням ордена Держави (2005).
Народився 28 березня 1925 р. у с. Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області.
З вересня 1944 р. – робітник-сталевар військового заводу м. Нижня Салда Свердловської області. Після Другої світової війни вчителював, потім був артистом Чернівецького обласного музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської. Навчався у Київській державній консерваторії імені П. Чайковського (1946–1951) за фахом «Оперний і камерний спів». У 1951 р. його зарахували солістом Київського академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка. З того часу він – незмінний учасник усіх найпрестижніших концертів упродовж подальших п’ятдесяти років творчого життя.
Широкий жанрово-стильовий діапазон Д.М. Гнатюка, його незрівнянний баритон, бездоганна техніка вокалу, підкорили не одне серце поціновувача оперного співу.
|
Оперні партії: Остап, Микола, Еней («Тарас Бульба», «Наталка Полтавка», «Енеїда» М. Лисенка), Султан («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Мартин, Максим («Милана», «Арсенал» Г. Майбороди), Мазепа, Євгеній Онєгін, Єлецький, Томський («Мазепа», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського), Ріголетто, Амонасро, Ренато («Ріголетто», «Аїда», «Бал-маскарад» Дж. Верді), Фігаро («Сивільський цирульник» Дж. Россіні) та багато інших. Гастролював за кордоном, у концертному репертуарі понад 85 творів національної та світової класики.
У 1970–1975 рр. навчався на режисерському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Пройшов шлях від соліста до головного режисера Національного академічного театру опери та балету ім. Т.Г. Шевченка. Поставив понад 20 опер, серед яких: «Князь Ігор» О. Бородіна, «Золотий обруч» Б. Лятошинського, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Тарас Бульба», «Наталка-Полтавка», «Енеїда» М. Лисенка, «Мазепа» та «Пікова дама» П. Чайковського, «Травіата» Дж. Верді, «Фауст» Ш. Гуно. З 1987 р. – професор Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. Голова Музичного товариства України (1985–1990), голова Київського міжобласного театрального товариства (1979–1985), член президії Музичного товариства СРСР (1986–1991). Член Комітету з Державних премій ім. Т.Г. Шевченка (1976-1996), Комітету захисту миру (1978–1992). Голова українського відділення Товариства «СРСР–Канада» (1977–1987). Член правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені О. Гончара. Член-засновник Академії мистецтв України, академік Академії творчості (Росія), академік Міжнародної академії інформатизації при ООН.
Народний артист України, народний артист СРСР, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка, Державної премії Грузії ім. З. Паліашвілі, Державної премії СРСР. Герой Соціалістичної Праці, нагороджений двома орденами Леніна, орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, князя Ярослава Мудрого V та IV ступенів, орденом Святого рівноапостольного князя Володимира всіх п’яти ступенів, орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Відзначений міжнародним орденом Миколая Чудотворця «За примноження добра на Землі», срібною медаллю «10 років незалежності України», відзнакою «Кришталевий Слон» та орденом «Зірка суспільного визнання» Міжнародного академічного рейтингу «Золота фортуна», відзнакою «Золота медаль» Академії мистецтв України. Почесний громадянин Києва та Чернівців.
«Опера – моя радість і любов, а пісня – то душа моя», – слова, які найточніше розкривають значення творчості в житті Дмитра Михайловича.
|
