СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ



Кузьменко Василь Олександрович
Кузьменко
Василь Олександрович
Доктор технічних наук, професор, почесний академік
Академії наук вищої школи України

Василь Олександрович Кузьменко народився 20 лютого 1931 року в селі Загальці Бородянського району Київської області в сім’ї сільських трударів. Німецьку окупацію пережив у своєму селі, де й почав навчання в школі. Два останні класи середньої школи закінчив у Києві із золотою медаллю, у 1949 році був зарахований на інженерно-фізичний факультет Київського політехнічного інституту; радіо-технічний факультет КПІ закінчив 1954 року, отримавши фах інженера-фізика з технічної електроніки. Власну кваліфікацію підвищував, працюючи в інститутах Академії наук України (в Інституті механіки, Інституті проблем міцності та Інституті проблем матеріалознавства). У цих же інститутах захистив наукові ступені: кандидата технічних наук (1960 р.) і доктора технічних наук (1970 р.); звання професора отримав у 1976 році. Наукові роботи Кузьменка В.О. розпочались з дипломного проекту в КПІ (публікація про нього була в московському журналі «Радіотехніка»); перелік його науково-дослідних робіт налічує понад 200 найменувань у таких наукових напрямах: - Техніка ультразвуку в дослідженні характеристик і міцності твердих тіл. Крім журнальних публікацій, ці роботи відображені в монографіях: «Звуковые и ультразвуковые колебания при динамических испытаниях материалов» (Київ, 1963) і «Динамика машин для испытания на усталость» (Москва, 1967; перевидана 1970 року в США; співавтори — С.В. Серенсен і М.Е. Гарф). - Міцність конструкційних матеріалів при змінних навантаженнях; були опубліковані колективні монографії: «Усталостные испытания на высоких частотах нагружения» (Київ, 1979 р.) та «Многоцикловая усталость при переменных амплитудах нагружения» (Київ, 1986 р.). Ця тематика досліджень, яка була і є актуальною для авіакосмічної техніки, спонукала Василя Олександровича на проведення відповідних періодичних загальносоюзних наукових зібрань, що розпочалися в 1975 році у вигляді всесоюзних семінарів на тему «Прочность материалов и элементов конструкций при звуковых и ультразвуковых частотах нагружения») (праці першого такого семінару опубліковано академічним видавництвом «Наукова думка» в 1977 році). У 1978 році відбувся II Всесоюзний семінар на цю ж тему (його праці в обсязі 520 сторінок видані «Науковою думкою» 1980 року). У 1981 році відбувся III Всесоюзний семінар (праці видані аналогічно 1983 року). У 1984 році (замість IV Всесоюзного семінару) був проведений по цій же тематиці Міжнародний симпозіум, який зібрав відповідних науковців з провідних зарубіжних країн світу (США, Японії, Англії та ін.); праці симпозіуму (як і попередніх семінарів — під редакцією Кузьменка В.О.) були видані Академією наук у 1987 році. Означені Всесоюзні семінари і Міжнародний симпозіум дали поштовх подальшому розвитку досліджень міцності конструкційних матеріалів при високих частотах навантаження, започаткованих Василем Олександровичем Кузьменком. Крім цієї наукової тематики (актуальної для сучасної техніки), науковець продуктивно працював над осучасненням погляду на процес деформування твердих тіл. «Розвиток уявлень про процес деформування твердих тіл як систем зі зворотнім зв’язком» — це дослідження публікувалось у кількох випусках брошур, починаючи з 1968 року, і більш системно подано в монографії «Новые схемы деформирования твердых тел» (Київ, 1973 р.). Публікації про ці роботи викликали з боку відомих механіків Києва і Москви дискусійні випади проти автора (і навіть затримали затвердження його докторської дисертації). Деякі «сміливці» обіцяли вчинити «розгром» його теоретичної праці. Одначе позитивний відгук академіка В.М. Глушкова на дисертацію Василя Олександровича та прихильність академіка В.В. Новожилова до цієї роботи змусили московських академістів (славетного О.А. Ільюшина, а також не менш відомого Ю.М. Работнова) погодитись з концепцією автора «нових схем деформування» (обіцяного «розгрому» так і не вчинили хвалькуваті традиціоналісти).

Аналіз застійних років в Радянському Союзі та знайомство Василя Олександровича Кузьменка зі станом науки і зарубіжного суспільства під час творчих відряджень за кордон (стажування в Колумбійському й Іллінойському університетах США, в університетах Осака, Відня, Брістоля та інших наукових закладах) змусили науковця критично осмислювати нашу дійсність. Результатом цього стала наукова публіцистика Василя Кузьменка, яка відобразилась у понад сотні публікацій самвидавного та офіційного характеру. Напрями наукової публіцистики автора (члена НСЖУ) такі: - Боротьба за прогресивну організаційну структуру наукових досліджень в Україні, зокрема осуд ганебної практики плагіату з боку окремих членів-кореспондентів та академіків АН України. Почалася ця боротьба в 1985 році; найвищі партійні органи тодішньої України готували Василю Кузьменку за його виступи «психушку», і це відбулось би (недаремно ж головна газета «Радянська Україна» двічі опублікувала розлогий підготовчий матеріал), якби не втрутився «найстрашніший» (за висловом екс-президента Л.Д. Кучми) радянський орган — Комітет партконтролю при ЦК КПРС, який не допустив цієї запланованої розправи... Про все це в самвидавних брошурах «Патонізація» (Київ, 1992 р., 32 с.) і «Про реорганізацію академічної науки...» (Київ, 2005 р., 12с.) та в книгах «Мафія елітна» (Київ, 1997 р., «П.Яр», 240 с.) і «Наука за біологічним принципом» (Київ, МАУП, 2004 р., 118 с.). - Розробка нового суспільно-економічного устрою (умовно названого «Система мінімальної справедливості»), в якому раціональним способом може досягатись поєднання інтересів власників «заводов-пароходов» і пролетаріїв-трударів за умови співставного рівня споживання і турботи про екологічне майбутнє нашої планети. Ця розробка (яка дозволяє позбутися в країні корупції і фінансово-економічних криз) публікувалась у самвидавних листівках і брошурах, у журналі «Дніпро» №3-4 1996 та в газеті «Персонал плюс» №32, 22 серпня 2007 року. - Василь Олександрович (як і більшість наших громадян) не тільки взагалі різко осуджував (і осуджує) грабіжницьку приватизацію в нашій країні, а й конкретно розкривав її вади та пропонував справедливі моделі проведення процесу роздержавлення власності на основі математичних підходів. Перелік його публікацій проти «прихватизації» налічує понад 20 позицій. Особливе значення мала брошура «Приватизація: гендлярам — власність, а народу — наперсток?», (Київ, 1991 р., 28 с.), яка була вручена майже кожному нардепу у Верховній Раді України і посприяла тому, що перший варіант закону про приватизацію був відхилений (і спрямований на доробку). На жаль, після 2-3-місячної «доробки» 2-й варіант закону залишився так само «прихватизаційним», яким був перший, і тому закон про приватизацію 1992 року став основним інструментом грабунку народної власності спритниками — нинішніми багатіями та олігархами. - В умовах недосконалості законодавчої бази, наявності ворогів української незалежності та існуючої корупції в судовій системі проблемною була і є боротьба з відвертими систематичними приниженнями честі, гідності і ділової репутації українців і України та з паплюженням наших історичних і культурних цінностей. Тому значне місце в науковій публіцистиці професора Василя Кузьменка відведено працям, що дають відсіч ганьбителям українського і розвінчуються фальшувальники — судді, які свідомо захищають таких ганьбителів на рівні найвищих судових інстанцій. Фактичний матеріал про це подано в авторських брошурах та книгах, зокрема: «Чи буде захист в Україні честі, гідності, ділової репутації Українців?! Звернення до Голови Верховного Суду України» (Київ, 2001 р., 35 с.). «Чи буде судний час для судової гілки влади?» (Київ, МАУП, 2005 р., 148 с.). «Зупинимо наругу над Т. Шевченком, українцями і Україною» (Київ, 2008 р., 63 с.). «Найверховніші судді порушили конституційне право громадян на перегляд рішення суду та, фальшуючи обставини справи, не захистили честі і гідності українців і України» (Київ, 2009 р., 24 с.), «Чи справді настає справедливий судний час?» (Київ, 2010 р., 28 с.). Як видно, в працях Василя Олександровича Кузьменка глибина і актуальність науково-технічних розробок поєднується з серйозністю і своєчасністю наукового аналізу суспільних проблем України. Приємно наголосити, що більшість вчених нашої країни виховані і працюють з такою ж патріотичною націленістю.