|
Прохоров
Валерій Анатолійович
Академік Академії зв’язку України та Академії природничих наук ім. В. І. Вернадського, член-кореспондент Академії технологічних наук України та Міжнародної академії інформатизації,
модератор Міжнародного Нобелівського центру в Україні
Все своє життя відомий учений, конструктор та винахідник Валерій Анатолійович Прохоров присвятив розвиткові військово-промислового комплексу. Він один із перших, хто займався технологічним забезпеченням створення в Україні напівпровідникової інтегральної мікроелектроніки. Нині сфера його наукових інтересів охоплює фізичну електроніку, електромагнітні мікрохвильові і торсіонні поля у медицині й біології.
Народився 20 вересня 1940 р. в с. Бровахи Корсунь-Шевченківського району Черкаської області в сім’ї сільських учителів. Уже в 9-му класі Сидорівської (того ж району) середньої школи став одним із переможців конкурсу юних техніків та був нагороджений малою золотою медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У 1962 р. закінчив Харківський державний університет (нині Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) за фахом «Радіофізика і електроніка». Спеціалізувався за напрямом «Напівпровідникова електроніка».
За результатами всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт був запрошений в аспірантуру Інституту фізики напівпровідників НАН України, однак через дефіцит дипломованих фахівців в державі був направлений на завод
|
«Поштова скринька 77» м. Запоріжжя, де від інженера-технолога цеху транзисторів виріс до керівника технологічної служби заводу. У 1975 р. за наказом Мінелектронпрому СРСР був призначений головним інженером нового заводу спеціальної мікроелектроніки «Гравітон» м. Чернівці.
Після захисту дисертації «Технологічне забезпечення радіаційної стійкості кремнійових ІМС» у 1980 р. був переведений у НДІ «Шторм» м. Одеса (Мінрадіопром СРСР). У 1988 р. обійняв посаду директора-головного конструктора створеного за його ініціативою та безпосередньою участю Спеціального конструкторсько-технологічного бюро «Елемент» на правах самостійного НДІ, яке у 1991 р. увійшло до складу Міністерства військово-промислового комплексу і конверсії ( з 1996 р. — Міністерства промислової політики) України. З 1997 р. СКТБ «Елемент» — головне наукове підприємство України з напряму «Мікроелектронні датчики фізичних величин для автоматизованих систем контролю і керування».
Як керівник наукового напряму Міністерства проводив у м. Одеса регулярні науково-практичні конференції з міжнародною участю та був їх науковим керівником. Брав безпосередню активну участь і був головним конструктором розробки складових частин низки важливих проєктів, направлених на оборону країни: новітні технології приладобудування, авіація, ракети, лазери.
У науковому доробку вченого понад 140 праць, зокрема авторські свідоцтва на винаходи і патенти, зареєстровані науково-технічні звіти з НДР та НДКР. Більшість з них, зважаючи на їх специфіку та призначення, мали грифи «цілком таємно», «таємно» та «ДСК».
За створення перших в Україні кремнійових інтегральних мікросхем удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора, звань «Почесний радист СРСР» та «Винахідник СРСР». Нагороджений медаллю «За доблестный труд», а в 2001 р. — Почесною подякою Президента України Л.Д. Кучми «За вагомий особистий внесок у розвиток і зміцнення Української держави».
|
