|
Золотарьов
Володимир Олексійович
Головний тренер збірної команди Збройних Сил України з боксу (1989–2012),
головний тренер збірної команди України серед чоловіків до 22 років (2011–2012),
головний тренер збірної команди Азербайджану з боксу (2012–2014),
заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури і спорту України,
майстер спорту СРСР міжнародного класу
Завдяки легендарному тренерові Володимирові Олексійовичу Золотарьову український бокс став відомим у світі. Сьогодні вся планета знає імена його вихованців-чемпіонів. Особлива заслуга Володимира Золотарьова — легенди світового боксу та гордість українського народу Віталій і Володимир Клички.
Народився 4 жовтня 1952 р. в м. Київ. Спортом захопився змалечку. Спочатку ходив на плавання в СКА, потім активно займався спортивною гімнастикою на стадіоні «Динамо». У 1965 р. отримав травму й мусив обрати інший напрям. Так як з дитинства звик досягати всього самотужки й розраховувати тільки на себе, у пріоритеті був індивідуальний вид спорту. У грудні 1967 р. в школу прийшов тренер із боксу Анатолій Іванченко, котрий і став першим наставником майбутнього чемпіона. Володимир Олексійович пригадує, що «роман» із боксом розпочався у той же день, коли він вперше одягнув рукавиці й провів свій перший бій. Із того часу був твердо переконаний у майбутньому успіхові. Головне — за будь-яких обставин залишатися вірним собі, своїм принципам і постійно працювати над собою.
Перш ніж стати висококласним «гранувальником» чемпіонів, протягом 1967–1983 рр. Володимир Золотарьов сам пройшов всі ступені боксерського ремесла. У 1970–1974 рр. навчався в Київському державному інституті фізичної культури і спорту (нині — Національний університет фізичного виховання і спорту України). Після закінчення його підвищили й перевели на роботу в Комітет із фізичної культури і спорту при Раді Міністрів УРСР на посаду інструктора з фізичної культури. Боксер Володимир Золотарьов провів на рингу більш ніж 300 поєдинків, із яких у 250 здобув перемогу. Він був чотирикратним бронзовим призером чемпіонату СРСР, двократним чемпіоном Збройних сил СРСР, членом збірної команди СРСР (1973–1983) і двократним чемпіоном України. У 1971 р. став призером міжнародного турніру (Білорусь). У 1972 р. — чемпіоном України й призером першості СРСР. 1973 р.: призер чемпіонатів України та СРСР, переможець міжнародного турніру «Чорні алмази» (Польща), фіналіст Всесоюзного турніру на призи Спорткомітету СРСР, призер ХХХІХ чемпіонату СРСР (Литва). У 1975 р. став фіналістом VІ спартакіади УРСР. У 1977 р. — чемпіоном України. Наступного року — призером ХLIV чемпіонату СРСР (Грузія). У 1979 р. — чемпіоном Молдавської РСР, переможцем першості ЧКВО, переможцем зони ЗС СРСР, фіналістом турніру пам’яті Ф. Штамма (Польща). У 1980 р. заволодів кубком СРСР в особистому заліку, став призером ХLVІ чемпіонату СРСР. Володимир Олексійович був фіналістом (1979, 1980) і призером (1982) першості ЗС СРСР, чотирикратним переможцем турніру найсильніших боксерів ЗС СРСР (1979, 1980, 1981, 1982). Чемпіон (1976, 1977) і призер (1973) чемпіонатів ВЦРПС. Неоднократний чемпіон і фіналіст чемпіонатів ЦР ДСТ «Авангард». Зібрав всі спортивні трофеї, окрім єдиного — олімпійського, який чекав на нього, але вже в ролі тренера.
У 32 роки Володимир Золотарьов закінчив кар’єру боксера, зосередивши увагу на власній сім’ї, котра завжди є його найбільшою підтримкою й опорою. Пройшов час, перш ніж він зміг адаптуватися до життя без поєдинків, та завдяки цьому чітко побудував плани на майбутнє та розпочав формувати власну боксерську сім’ю. Як тренер Володимир Олексійович отримав визнання в 1991 р. Тоді його перший учень Артур Палатний став майстром спорту з боксу, а за ним норматив майстра спорту СРСР міжнародного класу з кікбоксингу виконала Оксана Варгоцька. Серед вихованців майстра: Володимир Сидоренко — бронзовий призер Олімпійських ігор (2000, Сідней), двократний чемпіон Європи (1998, 2000), п’ятикратний чемпіон світу серед військовослужбовців, срібний призер чемпіонату світу (2001); Валерій Сидоренко — чемпіон Європи (2000); Сергій Джулай —
|
срібний призер Всесвітніх ігор серед військовослужбовців (1999, Сербія); Андрій Томчук — чемпіон світу серед військовослужбовців (2010, США), бронзовий призер Всесвітніх ігор серед військовослужбовців (2011, Бразилія); Аліна Шатернікова — чемпіонка світу; Далакян Артем — чемпіон світу серед військовослужбовців (2006); Матвійчук Володимир — призер чемпіонату Європи (2011) і учасник Олімпійських ігор (2016); Джунківський Олексій — майстер спорту міжнародного класу (2006).
У 1989–2012 рр. Володимир Золотарьов був головним тренером збірної команди Збройних Сил України, у 2011–2012 рр. — головним тренером збірної команди України серед чоловіків до 22 років. Із Віталієм Кличком познайомився в 1989 р. в новоствореному спортивному клубі ВПС. Майор Володимир Радіонович Кличко попросив Володимира Олексійовича бути тренером його старшого сина. Золотарьов згадує, що на початку новий учень важко йшов на контакт, але коли «загорявся», то зупинити його було неможливо. Віталій завжди уважно слухав його й беззаперечно виконував всі настанови. Старший брат посприяв тому, щоб молодший теж розпочав займатись боксом. Він привів Володимира до Володимира Золотарьова, коли йому було 14 років.
Більш ніж 7 років Володимир Золотарьов був незмінним наставником чемпіона Олімпійських ігор (1996, Атланта), заслуженого майстра спорту з боксу, чемпіона світу серед професіоналів за версіями IBF/IBO і WBO Володимира Кличка і його старшого брата Віталія Кличка — Героя України, срібного призера чемпіонату світу (1995), двократного чемпіона світу серед любителів та чотирикратного серед професіоналів — з кікбоксингу й чемпіона світу з боксу серед професіоналів за версією WBС. Віталій та Володимир Клички разом володіють поясами абсолютного чемпіона світу. Відповідаючи на питання, як виник феномен Кличків, тренер каже, що їм вдалося побудувати стосунки з боксом так, що вони йому потрібні були більше, ніж він їм. Брати одні з перших українських боксерів проторували шлях у професіонали.
Тренер був жорстким до Володимира, постійно піднімаючи йому планку. Але, як він підкреслює, саме ця жорсткість зробила з боксера олімпійського чемпіона. У 1996 р. Володимир Кличко переміг на Олімпійських іграх в Атланті. Молодший Кличко поїхав на змагання, випадково потрапивши не в ту вагову категорію. Ніхто з функціонерів не вірив у перемогу, але Володимир Золотарьов точно знав, що вони візьмуть медаль. Так і сталося. Володимир Олексійович згадує, що на Олімпійських іграх вони мали бути сильнішими за всіх, аби показати світові Україну. Своєю перемогою Володимир Кличко перервав 36-річне панування в надважкій вазі темношкірих боксерів. Невимовне почуття гордості наповнило наставника, коли його вихованець виборов золото. Це неможливо було передати словами: піднімають прапор і грає гімн рідної країни, а твій учень — найкращий на планеті.
Після Атланти Володимира Золотарьова визнали одним із найкращих тренерів у світі. Із 2012 до 2014 рр. він був головним тренером збірної команди Азербайджану серед чоловіків (еліта). Під його наставництвом у 2012 р. збірна команда Азербайджану посіла ІІ командне місце на чемпіонаті Європи серед чоловіків до 22 років, у 2013 р. — виборола ІІІ командне місце на чемпіонаті світу серед чоловіків (еліта), 2 золоті і 1 бронзову медалі, IV командне місце на чемпіонаті Європи серед чоловіків (еліта), виборола 1 золоту, 2 срібні і 2 бронзові медалі. Його вихованець Давід Челебієв став чемпіоном світу серед любителів (Казахстан, 2013).
Дотепер Володимир Золотарьов не покидає улюблену справу. «Я треную молодих хлопців і бачу, що в українського боксу є майбутнє. Це мене надихає».
|
