|
Андрійчук
Петро Олександрович
Голова Національної всеукраїнської музичної спілки,
професор кафедри музичного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв,
художній керівник заслуженого народного хору України «Дарничанка»,
заслужений працівник культури України
Петро Олександрович Андрійчук — особистість багатогранна: диригент, виконавець на баяні, композитор, аранжувальник, педагог, методист-дослідник, публіцист, один із провідних фахівців народно-пісенного мистецтва в нашій державі, громадський діяч. А ще очільник художніх колективів: заслуженого народного хору України «Дарничанка», народного хору «Княжа вольниця», Українського оркестру народної та популярної музики Київського національного університету культури і мистецтв.
Народився 17 січня 1958 р. у м. Борщеві Тернопільської області. Змалечку мав творчу вдачу — був учасником танцювального ансамблю «Дружба», навчався у Борщівській дитячій музичній школі по класах баяна і домри. Захоплювався фотосправою — про юного фотолюбителя навіть писала районка. А далі життя назавжди пов’язалося з музикою, що було органічно: сім’я була співочою і роботящою — таким став і син.
У 1977 р. закінчив Тернопільське музичне училище ім. С. Крушельницької, в 1982 р. — Київську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського, де була потужна кафедра народних інструментів. Як згадував в одному інтерв’ю, «вчився несамовито, бо остаточно зрозумів, що музика — моє покликання і майбутнє. Не пропускав жодного концерту, спектаклю, виставки».
Дипломований випускник став учасником народно-інструментального тріо під керівництвом І. А. Яшкевича, відкрилися перспективи працювати в Київській державній філармонії. Але все склалося інакше.
Ще у студентські роки у Петровому житті з’явилася «Дарничанка» — і залишилася назавжди. Розпочинали з невеличкої оркестрової групи — колектив зростав, як і його майстерність, і тепер це заслужений народний хор України — одне з найяскравіших явищ в національному народно-хоровому мистецтві. Петро Олександрович жив і живе цією справою — був концертмейстером, а від 1992 р. став художнім керівником і диригентом.
1990-і роки були непростими часами для національної економіки. Під скорочення втрапила штатна посада балетмейстера «Дарничанки» — ансамбль залишився без танцювальної групи. Тоді художній керівник відродив призабуту ідею синкретичності народного мистецтва: слово, музика, рух, вбрання — все повинно поєднуватися в єдиному дійстві. Щоб додати програмі динаміки, Петро Олександрович відмовився від статичного виконання. Натомість кожна пісня наповнилася сценами, дійовими особами, пританцівками, а де необхідно — вигуками, притупуваннями й підсвистуваннями. Образи ожили й урухомилися.
Завдяки яскравому таланту, невгамовній енергії, організаторському хисту і величезній працездатності П. О. Андрійчука, «Дарничанка» здобула лауреатські звання численних конкурсів і фестивалів, щорічно дає 50–60 концертів. Із програмою «Єднаймося, люба родино» хор
|
здійснив концертні тури по всій Україні та зарубіжних країнах (Австрія, Болгарія, Греція, Іспанія, Італія, Китай, Литва, Німеччина, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія).
Під орудою П. О. Андрійчука — також народний хор «Княжа вольниця» (с. Білогородка Бучанського району Київської області). Із цим колективом майстер пройшов свій шлях: шукав голосистих людей, збирав, плекав гурт. Люди згадують, яке сильне враження справила на них віртуозна гра на баяні та елегантні манери Петра Олександровича, коли він починав цю справу, — і ця харизма їх зачарувала. Від 1982 р. був концертмейстером, а від 1994 р. став керівником «Княжої вольниці». Попри всі труднощі, зберіг і зростив колектив, зробив відомим. За цим — нескінченні репетиції по кілька годин, на котрих відпрацьовується все, аж до найменших деталей.
Петро Андрійчук — українець до шпіку кісток; рідна мова і дух пронизує його творчість. «Чи є серед скарбів культурних надбань у світі щось подібне до нашої вишиванки, яку творили ще наші пра-пра-бабусі?», — говорить Петро Олександрович, знавець та колекціонер українських старожитностей, зокрема стародавнього українського одягу. Газета «Культура і життя» писала: «…Де співає „Дарничанка” під орудою Петра Андрійчука, — всі в залі стають українцями». А це тому, що в основі репертуару колективів, які він очолює, — оригінальні обробки українського народного мелосу, композиції та авторські твори, пронизані національним духом. І що прикметно: в часи СРСР прославляння «радянщини» у творчості «Дарничанки» не було; натомість колектив зробив свій внесок у збереження національної культурної спадщини. Та й як міг маестро прославляти владу, яка засудила його маму на 10 років заслання, у Норильську, у вічній мерзлоті…
Твори Петра Олександровича здобули широке визнання і виконуються багатьма хоровими колективами в Україні та за її межами. Фахівці відзначають новаторство режисури П. О. Андрійчука у народному хоровому мистецтві, що полягає у створенні єдиного пісенно-театрального дійства концертної програми.
Митець постійно головує в журі всеукраїнських і міжнародних конкурсів, зокрема Всеукраїнського фестивалю-конкурсу колективів народного хорового співу імені Порфирія Демуцького. Автор ідеї та організатор міжнародного свята українського народного хорового співу «„Дарничанка” скликає друзів». Бере участь в атестаційних комісіях закладів вищої освіти і творчих колективів. Член правління Асоціації НВМС «Всеукраїнське хорове товариство ім. Миколи Леонтовича».
Ще один важливий напрям діяльності Петра Олександровича — педагогічний. Як високоосвічена, щира та відповідальна людина, П. О. Андрійчук щедро ділиться своїм досвідом із молоддю. Серед його вихованців — лауреати національних і міжнародних конкурсів, відомі митці, науковці.
Від 1989 р. П. О. Андрійчук викладає в Київському національному університеті культури і мистецтв. Активно працює над розвитком музичної освіти, розробляє навчальні програми, організовує наукові конференції, семінари. У його доробку десятки науково-методичних праць. У педагогічній системі професора П. О. Андрійчука інструментальний та хоровий напрями народного музичного мистецтва органічно поєднуються. На базі «Дарничанки» П. О. Андрійчук проводить майстер-класи і творчі семінари для керівників народно-хорових колективів України та зарубіжжя.
П. О. Андрійчук має активну громадянську позицію. У 1990 р. вступив до Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка; у 2017 р. обраний членом головної ради товариства. З 1998 р. — заступник голови Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата». З 2000 р. — член Національної спілки журналістів України.
Внесок Петра Олександровича Андрійчука в національну культуру відзначений державними нагородами. За значний особистий внесок у розвиток української культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2003). Має звання «Заслужений працівник культури України» (1992). Лауреат премії ім. Івана Огієнка (2020) та Валентина Михайлюка (2023). Нагороджений почесною відзнакою Міністерства культури України «За досягнення в розвитку культури і мистецтв», відзнакою КМДА «Знак пошани»; медаллю ВУТ «Просвіта» імені Т. Шевченка «Будівничий України»; золотою медаллю Київської організації НСЖУ «Незалежність», медаллю «За доброчинність» МДФ «Українська хата». Почесний громадянин м. Борщева Тернопільської області.
|
