Карпенко
Олексій Вікторович
Почесний науковий керівник Центру ембріональних тканин
«ЕмСелл»
Доктор медичних наук
Український психофізіолог і клітинний трансплантолог Карпенко Олексій Вікторович — автор нової методології та комп’ютерних діагностичних систем, що самонавчаються, для індивідуального психофізичного контролю (ПФК) та оптимізації поточної професійної надійності та розумової працездатності операторів. Учений створив наукові та законодавчі засади, а також адаптивні комп’ютерні системи ПФК операторів для електроенергетики України.
Народився 27 липня 1949 р. в м. Торез Донецької області. У 1972 р. закінчив Київський медичний інститут ім. О. О. Богомольця. З 1989 р. доктор медичних наук.Працював у галузі психофізіології розумової діяльності, а також біоритмології в Київському науково-дослідному інституті гігієни праці та профзахворювань МОЗ України (нині — Інститут медицини праці НАМН України).
Олексій Карпенко — автор майже 100 наукових публікацій і патентів, присвячених створенню оригінальних методів і систем ПФК та оптимізації поточної надійності праці операторів для теплової та атомної енергетики і космонавтики. Перша така комп’ютерна адаптивна система, що самонавчається, для ПФК поточної професійної надійності операторів енергоблоків була втілена на Конаковській ГРЕС на базі двох перших ЕОМ М-400 у 1981–1983 рр. Системи було відзначено грамотами товариств психології СРСР (1988) і біокібернетики СРСР (1989).
|
У 1988 р. О. В. Карпенко спільно з Інститутом біофізики МОЗ СРСР розробив систему психофізіологічного забезпечення (ПФЗ) оперативного персоналу ЧАЕС на виконання рішення урядової комісії з ліквідації наслідків аварії. Створив лабораторію ПФЗ праці на ЧАЕС та був її науковим керівником протягом 1987–1995 рр. Розробив і впровадив на ЧАЕС у 1988 р. систему ПФК поточної надійності операторів енергоблоків.
На виконання зобов’язань України перед МАГАТЕ О. В. Карпенко розробив концепцію поліпшення надійності експлуатації атомних електростанцій за рахунок оптимізації психофізіологічного стану і професійної працездатності операторів електростанцій упродовж робочої зміни, яку у 1991 р. було представлено як складову частину програми дій Мінатоменерго з підвищення безпеки атомної енергетики України.
О. В. Карпенко багато років очолював наукову проблему ПФЗ праці операторів енергопідприємств Міненерго України, був членом наукової ради з проблем людини в екстремальних умовах при Інституті біофізики МОЗ СРСР. У 1995–2007 рр. працював у спеціалізованих учених радах при КНУ ім. Тараса Шевченка та при Інституті психології ім. Г. С. Костюка НАПН України.
У 1994 р. О. В. Карпенко став співзасновником і генеральним директором Центру ембріональних тканин «ЕмСелл». Центр розвиває єдиний ефективний і безпечний метод клінічної трансплантації фетальних стовбурових клітин (ФСК), розроблений О. І. Смикодубом (НМУ ім. О. О. Богомольця). Першу трансплантацію за цим методом зроблено О. І. Смикодубом та А. В. Новицькою в 1991 р. на базі лікарні ОХМАТДИТ безнадійно хворому на апластичну анемію пацієнту, який повністю одужав і має відмінне здоров’я дотепер. Унікальна дія ФСК суттєво поглиблює та збагачує численні терапевтичні ефекти при комплексному лікуванні багатьох захворювань.
Майже 30 років «ЕмСелл» є світовим лідером у клінічному застосуванні ФСК, має патенти на методи лікування за допомогою ФСК в Україні, США, Нідерландах, Росії та Греції. У 2001 р. О. В. Карпенко створив відділ трансплантації ФСК у Координаційному центрі трансплантації органів, тканин і клітин МОЗ України і був його завідувачем. Нині Україна має найбільший клінічний досвід у галузі стовбурової фетальної терапії. З 2010 р. Олексій Карпенко є почесним науковим керівником Центру «ЕмСелл».
|
