|
Місто Ізмаїл
Абрамченко Андрій В’ячеславович
Ізмаїльський міський голова
Народився 11 лютого 1965 р. в м. Ізмаїл Одеської області. У 1986 р. закінчив Ленінградське вище зенітно-ракетне командне училище з кваліфікацією офіцера з вищою військово-спеціальною освітою — інженера з експлуатації радіотехнічних засобів. Після військової служби працював у бізнесі, був депутатом Ізмаїльської міської ради. Ізмаїльським міським головою Андрія В’ячеславовича вперше обрали у 2010 р., його кандидатуру виборці підтримали у 2015 р. й у 2020 р. Він зміг об’єднати мешканців у єдину команду, яка рухає місто в майбутнє.
За вагомий особистий внесок у державне будівництво, розвиток місцевого самоврядування, багаторічну сумлінну працю й високий професіоналізм нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2018).
Ізмаїл має багату історичну спадщину й відомий як старовинне місто, великий портовий і культурний центр на півдні України. Сьогодні воно розвивається в усіх сферах — сучасне, безпечне, мобільне, зелене, комфортне для життя, роботи та бізнесу.
Ізмаїл знаходиться в південній Бессарабії на березі Дунаю. Ця територія має довгу історію із численними війнами й десятиліттями мирного розвитку. З IX–X ст. була в складі Київської Русі, пізніше — Галицько-Волинського князівства, а з XV ст. входила до Молдавського князівства.
У другій пол. XV ст. на землі Бессарабії прийшла Османська Туреччина. Поселення на місці сучасного Ізмаїла вперше згадано під назвою «Ісмаїл Гечіді» (переправа Ізмаїл) в османському реєстрі 1542 р. та документі 1560 р. Але датою заснування Ізмаїла вважають 1590 р., коли турецький султан Мурад ІІІ передав ці землі у власність Мехмеда Агі Хабеші. Подію зафіксовано в дарчій грамоті 1589 р., оригінал якої зберігається в Музеї ісламського мистецтва в м. Берліні. На березі Дунаю виникло невелике місто з транзитним портом й укріпленнями без регулярного військового гарнізону, яке часто потерпало від набігів запорізьких козаків.
Від сер. XVII ст. населений пункт уже був достатньо великим містом, у якому жваво розвивалася торгівля й мирно співіснували турки, татари, греки, вірмени, євреї, молдавани та представники інших народів. Друга половина XVIIІ ст. для Ізмаїла минула під знаком російсько-турецьких воєн. Згідно з Бухарестським мирним договором 1812 р. місто увійшло до складу Російської імперії. Мирне становлення міста пов’язане з діяльністю генерал-майора С. О. Тучкова, якого призначили комендантом фортеці. У 1809 р. біля східних стін Ізмаїльської фортеці під його керівництвом заснували посад, який отримав статус міста й назву на честь свого першого градоначальника — Тучков. Ізмаїл швидко перетворився на значний морський і річковий порт, населення якого зростало завдяки утікачам, переселенцям із турецьких володінь — болгарам, молдаванам і грекам. У 1813 р. Ізмаїл став повітовим містом Бессарабської області. Упродовж 1830–1835 рр. місто було центром Ізмаїльського градоначальства. У ньому з’явилися магістрат, дума та інші адміністративні установи. Змінився і його архітектурний вигляд: зведено адміністративні будівлі, лікарню, шпиталь, навчальні заклади, Покровський собор, створено Соборну площу.
У результаті Кримської війни 1853–1856 рр. південна частина Бессарабії — зокрема й Ізмаїл — відійшла до Молдавського князівства, а в 1859 р. — до Об’єднаного князівства Валахії і Молдавії. Однак через 12 років, після російсько-турецької війни 1877–1878 рр., за Берлінським мирним трактатом 1878 р. південь Бессарабії
|
знову увійшов до Російської імперії та став частиною однойменної губернії, де Ізмаїл був повітовим центром. Першим міським головою Ізмаїла в 1878 р. став М. М. Іліада. З 1880 до 1892 рр. місто очолював Ф. П. Тульчіанов. За його ініціативи на Новобазарній площі збудували критий ринок (будівля збереглася донині), а в порту — кам’яну набережну. В Ізмаїлі бурхливо розвивалася промисловість. Створено Російсько-Дунайське пароплавство. Швидкими темпами відроджувався Ізмаїльський порт. Зміни відбулися й у сфері освіти — у місті працювали чоловіча та жіноча гімназії, духовне училище, 14 парафіяльних шкіл.
З 1918 р. Ізмаїл знову став — разом із Бессарабією — частиною Румунії. Румунська адміністрація продовжила традицію благоустрою міста: відкривали нові парки й сквери, з’являлися видатні зразки румунського модерну в місті — будівля військового лазарету, церква св. Костянтина й Олени та інші.
Друга світова війна 1939–1945 рр. перервала мирне життя. У 1940 р. війська Радянського Союзу увійшли на територію Південної Бессарабії, того самого року створили Ізмаїльську область. Запеклі бої розгорнулися в місті в 1941 р. Після місяця оборони за наказом командування Південно-Західного фронту 22 липня 1941 р. радянські війська покинули місто.
Ізмаїл звільнили від нацистських загарбників 26 серпня 1944 р. під час Яссько-Кишинівської операції війська 3-го Українського фронту й моряки Дунайської воєнної флотилії. Місто відновлювало зруйновану економіку та інфраструктуру. Запрацював порт, електростанції, рибозавод, багато промислових та торгових підприємств. У 1944 р. створено Радянське Дунайське пароплавство. У 1946–1950 рр. розпочали роботу промкомбінат, елеватор, кондитерська фабрика, хлібозавод, нові школи, училища, згодом педагогічний інститут, технікум механізації та електрифікації сільського господарства. У місті відкрили драматичний театр й обласну філармонію. У 1954 р. Ізмаїльську область ліквідували. Усі райони увійшли до складу Одеської області. Розвиток міста тривав — збудовано консервний комбінат, винзавод та м’ясокомбінат. У 1960-х рр. введено в дію Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат, автопідприємства й аеропорт. У повоєнні часи площа Ізмаїла збільшилася майже вдвічі.
Здобуття Україною незалежності 24 серпня 1991 р. відкрило перед мешканцями краю і міста нові можливості та перспективи. З’явилися нові навчальні заклади, педагогічний інститут отримав статус гуманітарного університету, розширився товарний ринок, мережа магазинів, фірм, поширилися всі види туристичних послуг, багато підприємств міста довели, що здатні розвиватися за нових економічних умов.
ХХІ ст. стало новим поштовхом у розвитку Ізмаїла. Зрушення відбулися в усіх сферах. Місто активно будується — комплексно реконструйовано залізничний вокзал, кінотеатр «Україна», зведено будівлю Центру поштового зв’язку, розпочато будівництво Палацу спорту, реконструйовано центральний стадіон, облаштовано сучасні спортивні майданчики в усіх мікрорайонах, оновлено житлові квартали, з’явилися нові парки й набережні, збудовано дороги та тротуари — за останні 10 років відремонтовано й створено більше доріг, ніж за 30 років до того. Під керівництвом міського голови А. В. Абрамченка вдосконалено роботу виконавчих органів місцевого самоврядування й служб, які надають сервіси містянам, підвищено благоустрій і безпеку, зокрема впроваджено загальноміську систему відеоспостереження й встановлено низку світлофорних об’єктів, створено належні умови в комунальних закладах освіти, охорони здоров’я та соціальної сфери, поліпшено інженерну інфраструктуру, оновлено автобусний парк міських перевезень, розбудовано мережу зовнішнього освітлення, розроблено туристичні маршрути й реконструйовано другу дунайську набережну, залучено інвестиції до економіки міста, створено умови для розвитку малого й середнього бізнесу. Ізмаїл є учасником низки міжнародних проєктів, які фінансує ЄС, співпрацює з партнерами з Румунії, Болгарії, Туреччини, Грузії, Молдови та інших країн. Один із наймасштабніших на сьогодні проєктів, який реалізують за програмою «Румунія — Україна, 2014–2020», — реконструкція та будівництво мереж міської каналізаційної системи. У 2020 р. місто увійшло до топ-11 атмосферних українських міст у межах проєкту «Місто України — національний вибір».
|
