|
Гірська сільська об’єднана територіальна громада
Дмитрів Роман Миколайович
Гірський сільський голова
Робота сільського голови — не лише кропітка повсякденна праця, а й стратегічне мислення та сучасний адміністративний менеджмент. Свою місію очільник Гірської сільської об’єднаної територіальної громади Роман Дмитрів вбачає в тому, щоб генерувати ідеї, переймати найкращий досвід, консолідувати активних членів громади задля реалізації перспективних соціально- економічних програм.
Народився 23 червня 1975 р. в м. Калуш Івано-Франківської області. Середньо-спеціальну освіту здобув у Сімферопольському технікумі громадського харчування. Закінчив Київський національний торговельно-економічний університет за спеціальністю «Менеджмент організацій» із кваліфікацією менеджера-економіста (2003) та Національну академію державного управління при Президентові України за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» з відзнакою (2019).
Трудову діяльність розпочав у 1997 р. та пройшов шлях від кухаря до директора підприємства харчової промисловості ТОВ «Роял Кейтерінг» (2005–2015). У 2015 р. Роман Дмитрів, маючи за плечима багаторічний досвід управлінця, переміг на місцевих виборах на посаду сільського голови в с. Гора Бориспільського району Київської області. Заручившись підтримкою односельців, у 2020 р. за результатами місцевих виборів очолив Гірську об’єднану сільську територіальну громаду.
До новоствореної у 2019 р. Гірської сільської об’єднаної територіальної громади Бориспільського району Київської області належать села Гора, Мартусівка, Ревне та Затишне. Поряд із територією громади пролягає автомагістраль Київ — Харків — Довжанський, а через територію громади дорога обласного значення. Гірська ОТГ пройшла процес добровільного об’єднання й не змінила своєї назви.
Центр громади розташований у селі Гора. Ще в середині 1920-х рр. на місці нинішнього села були лише окремі хутори, які поділялися на верхні й нижні та мали загальну назву — Горові хутори. У 1930-х рр. під час колективізації хуторян змусили переселитися з нижніх «на гору», до верхніх. Так утворився хутір Гора, що згодом одержав статус села з однойменною назвою. За радянських часів гірські землі входили до складу радгоспу «Бортничі», відомого високими досягненнями в сільському господарстві. Та, показовим у радгоспі вважалося село Щасливе, там перебувало правління, там і розвивалася інфраструктура, саме в Щасливому побудували й будинок культури, і музичну школу, і нову середню школу. Мешканці ж Гори почувалися обділеними: ні доріг, ні клубу, школа — застаріла, одноповерхова. Після розпаду СРСР уже не було до кого висувати претензії, тому так і пішли горяни в нову державу з мрією про нове сучасне село, адже для цього були всі умови… Нині ця мрія поступово здійснюється.
Так історично склалося, що Гора має надзвичайно вигідне розташування. Близькість Києва робить населений пункт інвестиційно привабливим, престижним і зручним для життя. На території села функціонує найбільший в Україні аеропорт «Бориспіль» і вертолітний завод «Рамзай», які є його візитівками. У громаді активно розвивається підприємництво й міститься багато виробничих потужностей: ДП «Бориспільський лісгосп», автосалони, автозаправні комплекси, меблева фабрика, логістичний комплекс «БФ — склад», міжнародна компанія TNT, завод ФКР, виробництво кондиціонерів та багато інших. Розвивається готельно-ресторанний бізнес, розпочалося будівництво McDonald’s.
Задля створення комфортних умов для мешканців Гірської ОТГ в постійному полі зору їхнього очільника Р. М. Дмитріва — соціальна сфера й культурний розвиток громади. У 2019 р. розпочато будівництво нової школи в селі Гора, дітлахи з нетерпінням чекають закінчення капітального ремонту дошкільного закладу в цьому ж селі. Упродовж першої каденції головування Романа Дмитріва вдалося піднести розвиток спорту на новий рівень, відкрито декілька багатофункціональних спортивних майданчиків зі штучним покриттям і створено умови для спортивної молоді. Село ожило, стало чистішим, сучасним, а його мешканці згуртованими. Уже традиційні загальносільські свята й толоки об’єднали активістів у бажанні прискорювати зміни. Саме позитивні зміни в Горі за каденції Романа Дмитріва стали вагомим аргументом для жителів сусідніх сіл Гірської ОТГ під час вибору голови.
Села Ревне й Затишне, що об’єдналися з Горою, також перспективні завдяки їхній близькості до столиці та родючим ґрунтам. Це сприяє розвитку бізнесу й розбудові цих населених пунктів.
|
На південний захід від м. Бориспіль лежить село Ревне. Воно розкинулося на рівнині за вісім кілометрів від Дніпра. Про назву села існують кілька легенд. Одна з них пов’язує її з іменем першого поселенця Реви або Ревка. Поступово ця назва трансформувалася в Ревне. За іншою легендою назва походить від місцевості: Ревне — тобто рівнинне, хороше місце. Село виникло в середині ХVІІІ ст. У Генеральному описі Лівобережної України, створеному в 1765–1769 рр., його записано як хутір Ревка.
У 1990-х рр. потужну сільськогосподарську сферу Ревного реорганізували в колективні сільськогосподарські підприємства «Ревне», «Мартусівка» та «Проців». Нині ці землі орендують фермери й підприємство «Агро-Регіон».
У 1993 р. відкрилося стаціонарне відділення Бориспільського районного територіального центру «Ветеран» для людей, які потребують догляду й підтримки. Нині це «Будинок для постійного та тимчасового перебування інвалідів та людей похилого віку», в якому одночасно може перебувати до 50 осіб. Працівники дитячого садка, де кілька років тому провели капітальний ремонт, щодня зустрічають більш як сотню малюків. Просторі приміщення, спальні й музична зала — усе для всебічного розвитку дітей. У громаді поважають народного майстра П. І. Коломійця. Природа щедро наділила його талантом. Біля криниць у селах Ревне, Проців і Мартусівка постали різьблені скульптури богатирів, створені вмілими руками різьбяра. Павло Іванович разом з учнями Ревнівської школи посадив сотні дерев біля сільської ради, школи, пам’ятника загиблим воїнам та на території села. У селі працював експериментальний завод із виробництва органічних добрив. Нині ж функціонують підприємства з виготовлення канатів і пластикових вікон.
Село Мартусівка засноване у ХVІІІ ст. Уперше згадане в Генеральному описі Лівобережної України як хутір Мартусівський, що виник на території дубового лісу у верхів’ї річки Іква
й входив до Бориспільської сотні Київського полку. Назву одержав від прізвища власників із відомого козацького роду Мартосів, а в народі — Мартусів. У 1752 р. гетьман Кирило Розумовський передав ці землі своїй доньці та її чоловікові Ю. Ф. Дарагану, бунчуковому товаришеві. У письмових джерелах 1859 р. значиться як хутір власницький, у якому 129 дворів та два заводи. Коштом земства було збудовано нову школу, яка збереглася до наших днів. Протягом попередніх ста років тут активно розвивалося сільське господарство, спочатку об’єднані сільгоспартілі, потім колгоспи, а за сучасних умов діють агропромислові підприємства.
Гірська об’єднана територіальна громада славиться видатними людьми, яких знають не лише в Україні, а й за її межами. Найвідоміший — П. П. Верна, який прославився передусім роботами з дерева. Саме в дерев’яній скульптурі він знайшов своє покликання та одержав звання заслуженого майстра народної творчості України.
Усі ці славні села новоствореної громади схожі на сад: біля кожного будинку яблуні, груші, вишні й сливи. Маючи славні історичні традиції, мешканці громади разом розбудовують сучасну інфраструктуру. Гасло громади: «Зробимо разом нашу громаду спроможною, а життя в ній — комфортним».
|
