|
Матвєєв
Анатолій Францович
Голова правління Громадської організації «Ветерани військової контррозвідки України»,
керівник військової контррозвідки (1995–1999),
начальник Головного управління контррозвідувального забезпечення правоохоронних органів (1999–2000) Служби безпеки України,
генерал-майор
Безпека держави, її військових формувань значною мірою залежить від ефективної діяльності військової контррозвідки. В органах державної безпеки Анатолій Францович Матвєєв прослужив понад 30 років.
Народився у 1955 р. у с. Бірки Волинської області в родині військовослужбовця. У 1976 р. закінчив Харківське вище військове командне училище. Проходив службу у ракетних військах стратегічного призначення. У 1980 р. направлений на вищі курси військової контррозвідки (м. Новосибірськ), після закінчення яких проходив службу на оперативних, керівних посадах підрозділів військової контррозвідки КДБ, СБУ у сфері забезпечення державної безпеки військових формувань, силових структур держави. У 1992 р. А. Ф. Матвєєв з відзнакою закінчив Вищу школу МБ Росії (нині — Академія ФСБ РФ), а у 2003 р. — Київський національний університет імені Тараса Шевченка, де здобув вищу освіту економіста. Він є автором багатьох наукових праць з питань національної безпеки.
З перших років незалежності України Анатолій Францович обіймав керівні посади в структурах СБУ. З 1992 р. — заступник начальника Управління — начальник головного відділу військової контррозвідки УСБ України у Львівській області. Надалі формував і очолював Управління військової контррозвідки СБУ Західного оперативного командування (ЗОК).
З 1994 р. — перший заступник, з 1995 по 1999 рр. — начальник Головного управління військової контррозвідки СБУ. 1999–2000 рр. — начальник Головного управління контррозвідувального забезпечення правоохоронних органів, надалі помічник міністра оборони України.
Достроково отримав військове звання полковника. У 1994 р. присвоєно військове звання генерал-майора.
У 1980 р. брав участь у контррозвідувальному забезпеченні Олімпійських ігор у Москві. Організовував контррозвідувальне забезпечення українських миротворчих контингентів ООН, KFOR у країнах колишньої Югославії, Лівані та інших державах, брав безпосередню участь у зазначених операціях. Напрацював та видав методичні рекомендації щодо їх оперативного забезпечення.
Незалежність України вимагала принципових змін до забезпечення безпеки військових формувань. Гостро стояло питання комплектування Управління оперативним складом. Основна частина військових контррозвідників, що повертались на Батьківщину із країн колишнього СРСР, груп військ за кордоном були вихідцями із центрального та східного регіонів держави, і намагалися саме там служити. У регіонах колишнього ПрикВО існувало тільки три вищих військових навчальних заклади (а у Харкові їх було вісім), офіцерів-випускників котрих відбирали у військову контррозвідку. Звичайно, кандидатів на службу в Західній Україні було менше. Поряд з адаптацією офіцерів-контррозвідників в нових умовах, що прибули з-за кордону, кадрова проблема вирішувалась шляхом прискорення відбору та оформлення на оперативну роботу офіцерів-патріотів високого морального, інтелектуального ґатунків із військових формувань військ ЗОК.
Процес формування та розбудови військових формувань здійснювався в непростих умовах. Кадрова ротація не сприяла підтримці відповідної бойової та мобілізаційної готовності військ. Із груп військ за кордоном доставляли засоби ураження та розміщували без дотримання умов безпеки зберігання. За межі держави переміщували ядерні боєприпаси. Стиралось поняття державної та військової таємниці. По суті, класичні схеми діяльності необхідно було адаптувати до нових реалій. На думку А. Ф. Матвєєва, важливо було навчитись діяти в нестандартних ситуаціях, оперативно приймати рішення, прогнозувати потенційні загрози, локалізувати передумови до надзвичайних подій.
Через призму минулого та сьогодення в Анатолія Францовича склалася думка щодо формування кадрового потенціалу контррозвідки. З гордістю він згадує про чесність, порядність осіб, котрі були поряд та на високому рівні виконували свій службовий обов’язок. Не погоджується з непродуманою люстрацією колишніх працівників КДБ: «Людина у погонах чесно служила інтересам безпеки держави, а не політичним керівникам, давала присягу на вірність народу. Тому може нести відповідальність лише за порушення закону,
|
а не коли і за часів якого президента вона була призначена та проходила службу». Критично ставиться до дилетантських оцінок так званих «експертів», котрі не мають відношення до спецслужб, але викривлено висвітлюють їхню діяльність.
Історичні факти свідчать про важливе місце військової контррозвідки у перемозі над нацизмом. Так, за роки Другої світової війни на території СРСР затримано більше 30 тисяч шпигунів, з 1943 р. успішно проведено 183 радіогри з дезінформування агресора, що дозволило зберегти життя людству. У період Карибської кризи у 1962 р. військова контррозвідка в рамках операції «Анадир» сприяла запобіганню ядерної світової війни, забезпечивши спільно із військово-політичним керівництвом таємне переміщення 51-ї ракетної дивізії стратегічного призначення із Сумської області на Кубу. Тільки через Миколаївський порт було відправлено 21 судно з військовими частинами та озброєнням. Поява ракетних установок на Кубі дозволила частково відвести ракетні комплекси США, що знаходились у Європі.
Україна в роки незалежності приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. «Приймаючи участь у 1994 р. у підготовці проєктів документів до Будапештського меморандуму, військова контррозвідка вносила пропозиції щодо механізмів забезпечення безпеки України. На жаль, ці пропозиції не враховані — наслідки бачимо — держава-гарант безпеки є державою-агресором» — вважає А. Ф. Матвєєв.
У ході контррозвідувального забезпечення ліквідації ракетно-ядерного озброєння військова контррозвідка сприяла усуненню низки передумов до порушень технологічних процесів, локалізувала протиправну діяльність комерційних структур, що діяли під прикриттям окремих посадовців, та намагались під виглядом утилізації протиправним шляхом збагачуватись та направляти за кордон кольорові метали.
Також, на думку Анатолія Матвєєва, військова контррозвідка, як органічна складова СБУ, повинна бути максимально приближеною до структури військ. А одним із головних її завдань є інформаційне забезпечення керівництва силових структур в межах компетенції.
А. Ф. Матвєєв, очолюючи Громадську організацію «Ветерани військової контррозвідки України», консолідує ветеранів військової контррозвідки, інших організацій військово-патріотичного спрямування. Ветерани разом з молодим поколінням, включаючи курсантів Національної академії СБУ, вшановують пам’ять учасників АТО, ООС, визволителів Києва, відвідують історичні місця боїв у Другій світовій війні. Сприяння соціальному захисту ветеранів і військово-патріотичному вихованню молоді — основа діяльності громадської організації. Організація плідно співпрацює з профільним управлінням Департаменту соціального захисту КМДА.
Здобутки у військовій службі Анатолія Францовича відзначені понад 20 медалями, іншими відзнаками, іменною вогнепальною зброєю.
Виховав з дружиною двох доньок та підтримує онуків.
|
