|
Булавін
Олександр Олександрович
Голова Волинської обласної організації ветеранів України (2014–2020),
генерал-майор Служби безпеки України,
член Національної спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців України
Народився 25 жовтня 1953 р. в с. Селець Володимир-Волинського району Волинської області. У 1970–1975 рр. навчався на лісогосподарському факультеті Львівського лісотехнічного інституту за спеціальністю «Інженер лісового господарства». Після закінчення інституту працював помічником лісничого Поліського лісництва Шацького навчально-дослідного лісгоспзагону, потім — старшим інженером Володимир-Волинського лісгоспзагону Волинської області.
З 1976 р. Олександр Олександрович — в органах безпеки. Закінчивши Мінську школу КДБ СРСР, проходив військову службу на різних посадах, починаючи з оперуповноваженого УКДБ УРСР у Волинській області, згодом — на оперативних посадах у м. Києві (1980–1992) та керівних — в інспекторському управлінні СБ України (1992–1998). З 1998 до 1999 рр. очолював Управління СБ Україні в Полтавській області. У різні роки був радником голови Служби зовнішньої розвідки України (2000–2002; 2006–2007). У 2013 р. викладав історію спецслужб й оперативного мистецтва курсантам Національної академії СБ України.
|
У 2014 р. Олександр Булавін обраний головою Волинської обласної організації ветеранів України. Опікувався ветеранами війни й праці. Очолювана ним ветеранська організація — одна з найчисленніших і найактивніших в Україні.
За активної підтримки Олександра Олександровича здійснювали перепоховання воїнів на меморіальному кладовищі поблизу с. Мощена Ковельського району Волинської області, облаштовували місця поховання жертв Першої світової війни в с. Судче Любешівського району й с. Духче Рожищенського району Волині, установили меморіал воякам бельгійського броньованого дивізіону, що воював у складі російської армії, та меморіальну дошку в м. Рожище, де стояв штаб кавалерійського корпусу, одну з дивізій якого очолював останній гетьман України П. Скоропадський. За його участі започатковано міжнародний дитячо-юнацький турнір із рукопашного бою пам’яті генерал-майора В. Ф. Карпухіна в м. Луцьк.
Вийшовши на пенсію, Олександр Олександрович видав багато публікацій, присвячених долям колег-розвідників, з-поміж яких: «Прикордонники на службі радянської розвідки» (2011), «Служили в розвідці» (2012), «Шляхами розвідницьких доль» (2013), «Розвідники Великої Волині» (2014), «Військові розвідники-полководці Великої Перемоги: науково-популярні нариси» (2015), «Нескорені й непереможні» (2016), «Розвідницькими шляхами Львівщини» (2017), «Розвідники Кіровоградщини. Долі, трагедії, перемоги...» (2018), «І, навіть, серце як «НЗ» не берегли: збірник біографічних нарисів» (2018), «Кияни невидимого фронту» (2018), «Вітчизни честь несли достойно» (2019) та «Невидимый фронт Беларуси» (2020). У своїх працях наголошував, що зв’язок поколінь не має перериватися.
За багаторічну сумлінну службу на захисті державної безпеки одержав чимало нагород: СБ України, СЗР України, МВС України, ДПС України, а також Асоціації ветеранів-співробітників спецпідрозділів боротьби з корупцією і організованою злочинністю СБ України, спілок ветеранів Афганістану та працівників силових структур України «Звитяга» та інших.
Перша дружина — Валентина Семенівна Булавіна відійшла у вічність у 2004 р. З 2007 р. перебував у шлюбі зі Світланою Євгенівною Булавіною. Має доньку Тетяну й сина Олександра, які подарували четверо онуків.
30 серпня 2020 р. на шістдесят сьомому році життя генерал-майор у відставці Олександр Олександрович Булавін відійшов у засвіти. Вірний син своєї Батьківщини, якій служив із любов’ю все життя, він був прикладом гідності й добропорядності. Дороговказом йому був девіз: «Душу — Богові, життя — Вітчизні, серце — жінці, а честь — нікому».
|
