|
Бідзіля
Микола Іванович
Депутат Московської районної ради
м. Києва І-ІІ скликань,
голова Московської районної ради та її виконкому,
представник Президента України
у Московському районі м. Києва,
голова Московської районної державної адміністрації м. Києва (1990–1995), почесний президент товариства «Закарпатці в м. Києві»,
кандидат біологічних наук
За вагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну сумлінну працю нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2008).
Микола Іванович Бідзіля — відомий учений у галузі радіобіології, радіоекології, біофізики та космічної біології, а також один з організаторів і лідерів Народного руху України, активний діяч на громадській і політичній арені, на рахунку якого знакові для держави рішення. 13 липня 1991 р. на честь першої річниці проголошення суверенітету першим серед 14 районів м. Києва підняв державний прапор України перед Московською районною радою. А 19 серпня того ж року видав розпорядження про незаконність проголошення в УРСР ГКЧП та оголосив єдиною конституційною владою на території Московського району м. Києва районну раду та Київську міську раду народних депутатів.
Народився 9 грудня 1930 р. у с. Сасово Виноградівського району Закарпатської області в багатодітній селянській родині. Батьки, Іван Іванович й Ірма Федорівна, мали закінчену початкову освіту єдино доступної тоді угорської школи. Разом виховали восьмеро дітей, не шкодуючи для них ні сил, ні власного здоров’я. Хлопчик навчався в русинській та угорській школі, адже його рідне село належало спочатку Чехословаччині, а потім Угорщині, а вже за радянських часів — Україні. Коли настав час визначатися із фахом, обрав біологічний факультет Ужгородського державного університету, який закінчив у 1954 р. із червоним дипломом. Того ж року на відмінно здав вступні екзамени до аспірантури в Сектор астроботаніки АН КазРСР, але не був зарахований як «син куркуля».
Повернувшись додому, влаштувався вчителем середньої школи в с. Вільшани Хустського району, де будувалася Теребле-Ріцька ГЕС, унікальна електростанція, зведена на двох річках водночас.
У тому ж році повторно вступив до аспірантури Інституту фізіології рослин і генетики НАН України в м. Києві, а після її закінчення працював молодшим, старшим науковим співробітником, завідувачем лабораторії в цьому ж Інституті до 1990 р. Кандидатську дисертацію на тему «Дія малих доз іонізуючої радіації на ферментативні системи рослин» захистив у 1959 р. Першим у світі вивчив і підтвердив радіозахисні властивості рослинних меланінів, увів до обігу поняття нативних вільних радикалів, дослідив їхні радіопротекторні якості, займався вивченням біологічної ролі нативних й радіоіндукованих вільних радикалів, а також ролі фікобілінів і фікоціанінів у біологічних процесах.
|
Микола Бідзіля є автором понад 150 праць у галузі біофізики, радіобіології та космічної біології, серед яких три монографії, зокрема «Вільні радикали в опромінених рослинах та насінні» (1972). Більшість праць є актуальними й сьогодні.
Великою віхою в професії для Миколи Івановича стала педагогічна діяльність, якій присвятив
17 років. Викладав курс радіобіології й біофізики в Національному аграрному університеті в м. Києві.
Із кінця 1950-х рр. разом із колегами-закарпатцями стихійно гуртував навколо себе земляків — студентів, аспірантів, учених, лікарів, митців, футболістів — щоб допомагали й підтримували одне одного, пам’ятали своєрідні й унікальні традиції, серед яких зросли на Закарпатті. Із цих починань постало закарпатське земляцтво в столиці, котре у 2000 р. офіційно зареєстрували серед громадських об’єднань як товариство «Закарпатці в м. Києві». Головування земляки довірили Миколі Івановичу, який від початку став його незмінним президентом (нині — почесний президент).
Під час Помаранчевої революції Закарпатське земляцтво в м. Києві створило штаб товариства на Хрещатику перед Київрадою, щоб опікуватися земляками-закарпатцями. М. І. Бідзіля очолював штаб, за що нагороджений медаллю. А під час Революції гідності вже 5 грудня 2013 р. перед Головпоштамтом стояла «штаб-палатка» закарпатців!
Сьогодні в м. Києві близько 2000 вихідців із Закарпаття, більша частина яких об’єднана товариством. Загалом у столиці зареєстровано 26 земляцьких товариств областей і регіонів України, 19 із яких об’єдналися в Асоціацію земляцьких організацій «Рада земляцтв областей та регіонів України». М. І. Бідзіля є активним діячем Асоціації та сприяє розвитку земляцького руху в Україні.
Як член Товариства «Знання» СРСР і УРСР від початку його створення в 1949 р. ще студентом Микола Іванович активно читав лекції для широких мас на різну науково-популярну тематику, а в м. Києві періодично очолював комітет Товариства «Знання» УРСР з біології й хімії. Після аварії на ЧАЕС багато разів виїжджав до Чорнобиля надавати консультації з радіобіології та радіаційної дозиметрії ліквідаторам, які там працювали. Загалом до 1991 р. прочитав понад тисячу науково-популярних лекцій у масштабах усієї України.
До суспільних обов’язків М. І. Бідзілі належало також і піклування про старше покоління. Упродовж багатьох років Микола Бідзіля очолював Київське міське відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів, «Київське міське товариство дітей війни, ветеранів війни та праці».
М. І. Бідзіля підкреслює, що ніколи не був ні комсомольцем, ні членом КПРС. Адже соціальне клеймо «син куркуля» за радянських часів навічно «вмонтовано» в біографію людини. Він обрав інший шлях. Разом з іншими небайдужими Микола Іванович стояв біля джерел незалежності України. Із 1988 р. створював Народний рух України, на установчій Київській міській та обласній конференціях увійшов до складу Центрального проводу на чолі з О. В. Яворівським, а на Установчому з’їзді був обраний до Центрального проводу РУХу, де очолив Колегію з питань екології.
У 1990 р. М. І. Бідзіля обраний депутатом Московської райради м. Києва. Із 1990 до 1995 рр. обирався головою ради й виконкому, був призначений представником Президента України та головою держадміністрації Московського району м. Києва. Саме в ці буремні часи гартувалась незалежність Української держави. Поєднуючи суспільну роботу з державними обов’язками, Микола Бідзіля сприяв фундаментальним перетворенням, що були необхідні при переході від радянської системи господарювання до нової. При цьому район зберіг високі темпи соціально-економічного розвитку, удалося втримати цінні підприємства в різних галузях.
Микола Іванович нагороджений двома подяками, «Знаком Пошани» й почесною грамотою Київського міського голови, Почесною грамотою Президента України.
Народжений у Карпатах, із молодих років Микола Іванович захоплювався туризмом та альпінізмом. Ще будучи студентом, закінчив Українську школу інструкторів альпінізму на Кавказі, засновану ЗМС М. Т. Погребецьким. У 1962 р. М. І. Бідзіля брав участь у першій високогірній експедиції України на пік Леніна, під керівництвом ЗМС В. Д. Манагарова. Потім молодому альпіністу підкорилися піки Гермогенова, Вільної Іспанії, Комсомольский та інші відомі вершини тодішнього СРСР.
Справжньою підтримкою у вирі професійного й громадського життя для Миколи Івановича є родина. Його дружина Марія Семенівна, уродженка Закарпаття, хімік-технолог за фахом, працює заступником директора творчо-виробничого об’єднання «Художник» у м. Києві. Виховали сина Івана — юриста-міжнародника, котрий закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка. У родині поважають і люблять Миколу Івановича — чоловіка й батька, людину з великої літери.
|
