|
Муратова
Кіра Георгіївна
Провідний кінорежисер-постановник
Одеської кіностудії художніх фільмів,
академік Національної академії мистецтв України
За самовіддану працю, активну громадянську позицію, визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку культури і мистецтва, багаторічну плідну діяльність у галузі кінематографії та внесок у розвиток українського кіномистецтва нагороджена орденом князя Ярослава Мудрого?V(1999), IV (2004), III (2009) ступенів. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1993), Державної премії України імені Олександра Довженка (2002).
Завжди вірна собі і чесна перед собою, вона знімала своє кіно. Терпляче чекала, коли через цензуру фільми клали на полицю, продовжувала вибудовувати власну лінію — не для масового глядача, не для нагород — так бачила сама. Сьогодні Кіра Муратова — найвідоміший український кінорежисер.
Народилася 5 листопада 1934 р. у м. Сороки (Молдова). Вступила до Московського державного університету на фіолологію, однак бажання знімати кіно переважило. У 1959 р. закінчила Всесоюзний державний інститут
|
кінематографії. Символічно: цей заклад був заснований як перша у світі державна школа кінематографії, а нині носить ім’я видатного кінорежисера-педагога С. А. Герасимова, в майстерні якого навчалася.
З 1962 р. незмінне місце роботи Кіри Георгіївни — Одеська кіностудія художніх фільмів. З того часу світ побачили близько двох десятків її кінокартин, серед яких «Довгі проводи» (1971), «Астенічний синдром» (1989, відзначений Спеціальним призом журі «Срібний ведмідь» та кінопремією «Ніка» за кращий ігровий фільм), «Чутливий міліціонер» (1992), «Другорядні люди» (2001), «Настроювач» (2004), «Мелодія для шарманки» (2009), «Вічне повернення» (2012). Кінематограф Кіри Муратової не сплутати з іншими — ані в побудові сценарію, ані в підборі персонажів. Їй подобаються ті, хто не вписується в цей світ, оригінали та добрі диваки. Наприклад, фільм «Короткі зустрічі» (1967) став першим в акторській кар’єрі Ніни Русланової, а в «Захопленнях» (1994) дебютувала Рената Литвинова. Всесвітньовідоме визнання таланту Кіри Муратової підтвердило запрошення у 2017 р. до складу Американської кіноакадемії, яка визначає володарів премії «Оскар».
Кінознавці визначають стиль К. Г. Муратової як самобутнє кіномистецтво глибокої думки та витонченої форми. Картини вирізняє програмна відмова від пишної фразеології та пафосності, їх змінили впізнавані повтори фраз та запитань героїв. Одна з головних тем режисера — нездатність людей до взаєморозуміння, коли кожен перебуває у своєму власному світі.
Результати творчої діяльності Кіри Муратової підтверджують звання народної артистки України: лауреат премій «Ніка» в номінаціях «Кращий ігровий фільм» (1990, 1994, 2007, 2013), «Краща режисура» (1994) та за кращий фільм країн СНД і Балтії (2007, 2010, 2013), почесний приз Міжнародного кінофестивалю в Локарно (1991), премії «Кінотавр» (1992, 1994, 1997), головна премія мистецтв (1999, Берлінська академія мистецтв), премії імені Анджея Вайди (2000, США), премії «Білий слон» Гільдії кінознавців та кінокритиків Росії (2014), приз ФІПРЕССІ за режисуру на Міжнародному московському кінофестивалі (2002, 2009). Єдина з кінорежисерів України удостоєна російської незалежної премії «Тріумф» (1995). Нагороджена орденом Дружби (2004, Росія), золотою медаллю АМУ (2004), відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «20 років незалежності України» (2011), відзнакою «За розвиток національного кіномистецтва» (2004), започаткованою Фондом «Україна 3000».
Фільми Кіри Муратової не для масового глядача, але в одному з небагатьох інтерв’ю режисер дуже влучно зазначила: «Мої фільми подобаються меншості. Я можу тільки тішитися думкою, що є Моцарт і Бетховен, — вони завжди подобаються меншості, але існують вічно. Нехай я подобаюсь меншості, проте ця меншість повсякчасна».
|
