Шишкін Віктор Іванович  Народний депутат України І–ІІІ скликань, Генеральний прокурор України (1991–1993), суддя Конституційного суду України (2006–2015), державний радник юстиції України, кандидат юридичних наук, Доцент, заслужений юрист України
Народився 14 березня 1952 р. у м. Тирасполь Молдавської РСР. Відразу після закінчення школи розпочав трудову діяльність. У 1970–1972 рр. проходив строкову військову службу. У 1973 р. закінчив Тираспольське технічне училище № 2 й деякий час працював слюсарем. У 1976 р. вступив на юридичний факультет Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова. У 1981 р. здобув фах правознавця, якому присвятив усе життя. Після випуску обраний народним суддею Олександрівського районного народного суду Кіровоградської області, а у 1982–1985 рр. — народний суддя Кіровського районного народного суду м. Кіровограда. У 1985 р. Віктор Іванович перейшов на роботу до Кіровоградського обласного суду, де працював суддею, а пізніше заступником голови. Віктор Іванович Шишкін у 1990 р. обраний народним депутатом України І (XII) скликання. У 1990–1991 рр. — заступник голови Комісії з питань законодавства й законності Верховної Ради України, а з 1993 до 1994 рр. був її членом. |
У 1991–1993 рр. — член і заступник голови Конституційної комісії України. Тоді ж призначений Генеральним прокурором України — першим за часів незалежності. На цій посаді відкрив новий етап розвитку
прокуратури України вже в умовах становлення демократії. У 1992 р. Віктору Івановичу Президентом України надано класний чин державного радника юстиції України.
У 1994–1998 рр. — народний депутат України ІІ скликання, голова підкомітету із судово-правової реформи Комітету з питань правової політики й судово-правової реформи. У 1998–2004 рр. — народний депутат України ІІІ скликання, заступник голови Комітету з питань правової політики.
З 1998 до 2003 рр. був членом Вищої ради юстиції, призначений ІІІ позачерговим з’їздом суддів України.
У 2005 р. Віктор Шишкін Указом Президента України призначений суддею Конституційного Суду України, де пропрацював до 2015 р. На цій відповідальній посаді завжди демонстрував непохитність у надважливих питаннях державотворення та національної безпеки, відкрито заявляючи про загрозу нівелювання верховенства Конституції України. У 2005–2008 рр. — член Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права.
Віктор Іванович багато років займається науковим вивченням проблем організації судочинства, конституційного та адміністративного права. У 1987 р. захистив дисертацію на тему «Конституційне право радянських громадян на оскарження дій посадових осіб, державних і громадських органів» й здобув науковий ступінь кандидата юридичних наук. Крім того, він — автор понад 150 наукових праць в Україні та за кордоном (Польща, США, Угорщина, Німеччина), зокрема монографій «Конституційне право на оскарження до суду дій посадових осіб» (1990), «Забезпечення прав людини в судочинстві США (організаційні й процесуальні засади)» (2000), навчальних посібників «Судові системи країн світу» (2001), «Основи адміністративного судочинства та адміністративного права» в співавторстві (2006).
За значний особистий внесок у розробку й ухвалення Конституції України, активну законотворчу роботу в 1996 р. присвоєно почесне звання заслуженого юриста України.
Натхнення черпає у дружньому родинному колі. Віктор Іванович пишається донькою Еліною, котра продовжила правничу династію, обрана народним депутатом України VI скликання, нині активно займається громадсько-політичною та науковою діяльністю в галузі права.
|
||||||
