Кононенко Віктор Іванович  Суддя Верховного Суду України та Верховного Суду СРСР у відставці, арбітр Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, голова асоціації випускників Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (2012–2017)
Віктор Іванович Кононенко багато років присвятив найвищій юрисдикційній діяльності, що здійснюється безпосередньо від імені держави — правосуддю. Користуючись найповажнішим представництвом, працював задля підвищення його ефективності та незалежності функціонування.
Народився 12 серпня 1937 р. у с. Воскресенка Приазовського району Запорізької області. Після закінчення школи навчався в ремісничому училищі № 4 м. Запоріжжя.
Трудову діяльність розпочав у 1956 р. у місцевому колгоспі помічником комбайнера, трактористом. З 1956 до 1959 рр. служив у прикордонних військах.
У 1959–1963 рр. навчався в Харківському юридичному інституті. Ще до закінчення навчального закладу обраний народним суддею в м. Керч. Відчував величезну відповідальність, працював самовіддано й багато, адже знав, що в районі, де проживало майже сорок тисяч людей, іншого судді не було. Це стало підставою для обрання Віктора Кононенка суддею Кримського обласного суду, а згодом — призначення на посаду заступника начальника відділу юстиції Кримського облвиконкому.
У 1979 р. Віктор Іванович обирається суддею Верховного Суду України, де протягом десяти років досяг високого професійного рівня. З 1989 р. — суддя Верховного Суду СРСР, де розглядав справи у першій інстанції, справи щодо реабілітації, а також брав участь у розробці проектів керівних постанов Пленуму Верховного Суду СРСР.
Віктор Іванович — один із перших суддів СРСР, який розглядав справу щодо керівника народного фронту «Крунк» Нагірного Карабаху Манучарова в мантії, створеній знаменитим модельєром В’ячеславом Зайцевим. Нині мантія знаходиться в музеї Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
У зв’язку з припиненням діяльності Верховного Суду СРСР, незважаючи на запрошення працювати суддею у Верховному Суді РФ, повернувся в Україну. Після безпідставної відмови в подальшому виконанні обов’язків професійного судді обійняв посаду старшого консультанта Комісії Верховної Ради України з питань законодавства й законності. Очолювана ним робоча група, до складу якої належали видатні професіонали В.Г. Білоусенко, В.Т. Маляренко, Г.М. Омельяненко, В.Е. Скомороха, В.В. Кривенко, Д.М. Притика, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, Ю.М. Грошевой, Г.І. Чангулі, розробила проект Концепції судово-правової реформи, що була схвалена Верховною Радою України в 1992 р.
|
|
||||||
Реалізація закріплених у концепції ідей реформування правової системи послужила основою для ухвалення Верховною Радою України багатьох важливих правових актів, зокрема Закону України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів», законів про органи суддівського самоврядування та інших.
У 1993 р. Віктор Іванович знову обраний суддею Верховного Суду України, а в 1996 р. призначений заступником голови Судової палати у кримінальних справах. З 2002 р. обіймає посаду головного наукового консультанта Національної академії правових наук України. Здійснює розробку наукових проблем у галузі адміністративного, кримінального та кримінально-процесуального законодавства, зокрема щодо запобігання корупційній діяльності. Як член робочої групи зробив вагомий внесок у підготовку Європейської хартії кодексу суддів.
Перебуваючи на заслуженому відпочинку, продовжує судову діяльність арбітром Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, часто зустрічається із суддями, студентами юридичних навчальних закладів. Як особистість з активною громадською позицією з 2012 до 2017 рр. очолював Асоціацію випускників Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, заснованої для зміцнення зв’язків між випускниками, студентами та науково-педагогічним складом, з метою сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм.
Віктор Іванович Кононенко — автор низки книг, зокрема «Особое мнение. Том первый» (2009), «Особое мнение. Том второй» (2017), «Белое проклятие» (2018). У 2012 р. написав книгу «Дорога до дому» про історію села Воскресенка, у якому народився. Разом із журналістом А.М. Чирвою написав і видав книжку «Не місце серед живих», де викладено факти й роздуми про смертну кару. Крім того, опублікував понад шістдесят статей із проблем судочинства та статусу суддів.
За час багаторічної діяльності відзначений орденами «За заслуги» ІІІ (1988), ІІ (2002), І (2007) ступенів, князя Ярослава Мудрого V ступеня (2012), Почесною грамотою та Грамотою Верховної Ради України, премією імені Ярослава Мудрого (2014), почесними знаками Вищої ради правосуддя, Ради суддів України та багатьма відомчими нагородами.
За внесок у зміцнення законності й правопорядку та активну участь у громадському житті в 1987 р. Віктору Кононенку присвоєно почесне звання заслуженого юриста УРСР.
Віктор Іванович дуже любить свою сім’ю. Гідно виховав доньку Оксану, у родині якої чоловік й онуки — теж юристи. Радіють трьом правнучкам.
Завдяки багаторічній роботі у системі правосуддя Віктор Кононенко виробив переконання, що великою помилкою будь-якої влади є її намагання сформувати кадри для управління й контролю за принципом відданості режиму. Натомість критерій добору численних виконувачів волі держави має бути дещо іншим: вірність професійним принципам. У всякому разі щодо суддів це було й залишається основоположним.