СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ

Гнатюк
Михайло Іванович

Професор кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка

Доктор філологічних наук, професор.
Михайло Іванович Гнатюк — відомий літературознавець, провідний дослідник творчості Івана Франка, культурно-громадський діяч. Народився 4 березня 1947 р. у с. Заріччя Івано-Франківської області. У 1970 р. закінчив філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Відслуживши в армії, з 1972?р. почав працювати у рідному виші. В часи масової пропаганди комуністичної ідеології лекції Михайла Гнатюка визначалися ґрунтовністю, об’єктивністю, аналітикою, чітким і доступним викладом матеріалу. У 1981 р. захистив кандидатську дисертацію «Українська радянська літературна критика в роки Великої Віт­чизняної війни». Невдовзі вченого запросили на посаду доцента Ляйпціґського університету (Німеччина). Повернувшись із закордонного відрядження, Михайло Іванович став заступником декана, у 1986 р. деканом філологічного факультету Львівського університету. З 1995 р. — доцент кафедри української літератури. У 2003 р. Захистив у Київському університеті імені Тараса Шевченка докторську дисертацію «Літературознавчі концепції Івана Франка

в контексті методологічних пошуків українського літературознавства другої половини ХІХ — початку ХХ століття». З 2003 р. — професор кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства філологічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка. Основні напрями досліджень: теорія літератури, історія української літератури та літературознавства, українсько-австрійські, українсько-німецькі, українсько-польські, українсько-чеські літературні зв’язки. Магістральною темою залишається франкознавство. З 2007 р. Михайло Гнатюк очолює Міжнародну асоціацію франкознавців. Автор близько 370 наукових праць, серед яких 7 монографій та 4 підручники. Основні праці: «Критик, що поміняв перо на зброю» (1995), «Іван Франко в літературно-естетичних концепціях його часу» (1998), «Літературознавчі концепції в Україні ІІ половини ХІХ — початку ХХ ст.» (2001), «Історія української літератури. Кінець ХІХ — початок ХХ ст.» (2002), «Іван Франко і проблеми теорії літератури» (2010), «Історія української літературної критики ХІХ — поч. ХХ ст.» (2013), «Тарас Шевченко в осмисленні шведського вченого» (2015), «Ivan Franko und das galizische Judentum. Literarischer und publizistischer Kontext» (2015), «Франкова концепція національної літератури та її регіональних особливостей» (2016), «Заміри глибини. Франкознавчі студії» (2016). Упорядник тритомної «Історії української літератури» М. Возняка (1992, 2011), збірників «Спогади про Івана Франка» (1997, 2011) та «Іван Франко. Шевченкознавчі студії» (2005). Вчений відзначається високим рівнем індексу цитування. Входить до складу оргкомітетів багатьох міжнародних симпозіумів, конгресів, конференцій. Як професор-гість читав лекції з історії української літератури та теорії літератури в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, університеті «Острозька академія», Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова, Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, Інституті славістики Віденського університету (Австрія), на філософському факультеті університету м. Брно (Чехія). Перший заступник голови Львівського обласного від­ділення товариства «Україна-Світ», голова редколегії журналу «Ґражда», член редколегії журналів «Українське літературознавство» та «Studia Ukrainica Posnaniensia». Лауреат літературно-наукової премії Воляників-Швабінських (США). За вагомий особистий внесок в увічнення пам’яті Івана Франка нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2006).