|
Хоролець
Лариса Іванівна
Народна артистка України,
перший міністр культури України (1991–1992)
За значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня (2008).Діапазон талантів Лариси Іванівни Хоролець широкий: акторка театру і кіно, драматург, державний діяч, педагог, режисер. Закінчила із золотою медаллю Київську СШ № 117, музичну школу по класу фортепіано і бандури, а у 1970 р. з відзнакою — Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого.
Творчий шлях почала на кіностудії ім. О. Довженка. Знімалася у фільмах «Партизанська іскра», «Кров людська — не водиця», «Сашко», «Морська чайка», «Між добрими людьми» та ін.
У 1970–1973 рр. працювала у літературному театрі «Слово» при Спілці письменників України. У доробку — літературні композиції «Сім струн» (Л. Українка), «Слово про вірність» (П. Автомонов), музично-драматичні композиції за творами П. Тичини, В. Сосюри, Л. Бразова, В. Симоненка, Б. Олійника, І. Драча, Л. Костенко, Д. Павличка.
Діяльність у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка (1973–1998) почалась з дебютної ролі розвідниці Оленки («Голубі олені», О. Коломієць).
|
Основні інші ролі: Анна («Украдене щастя», І. Франко), Галя («Майська ніч», М. Гоголь), Софія («Безталанна», І. Карпенко-Карий), Долорес («Камінний господар», Л. Українка), Галинка («Срібна павутина», О. Коломієць), Наталія («Васса Желєзнова» М. Горький).
Лариса Хоролець — перший міністр культури України. Ініціювала та брала участь у створенні «Основ законодавства про культуру», законів «Про музеї та музейну справу», «Про бібліотечну справу», «Про авторське право і суміжні права»; Національних історико-культурних заповідників, Національного реєстру культурних цінностей, Державної комісії з повернення історичних та культурних цінностей в Україну. Уклала 11 угод про культурне співробітництво з країнами зарубіжжя. У 1991–1996 рр. — заступник голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Розробила концепцію та створила Центр «Український дім» при Кабінеті Міністрів України, у 1993–1998 рр. — генеральний директор. За її участі проведено міжнародні наукові симпозіуми, концерти майстрів мистецтв, фестивалі народної творчості, книжкові, художні виставки.
У 1998–2004 рр. — радник Посольства України в Німеччині. Брала участь в організації та проведенні засідань Змішаної українсько-німецької комісії (завдяки одному з них збережено кафедру україністики в м. Грайфсвальд, Німеччина), Днів культури України у ФРН, культурної програми України на виставці «ЕКСПО – 2000» (м. Ганновер, Німеччина), міжнародних кінофестивалів «Берлінале» та «Go East».
У 2004–2012 рр. — радник з гуманітарних питань Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Протягом 20 років займається педагогічною діяльністю. З 2014 р. — професор кафедри режисури драматичного театру та акторського мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв, з вересня 2016 р. — завідувач кафедри сценічного та аудіовізуального мистецтва Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.
За п’єсами Л. І. Хоролець «Сирени», «Мені тридцять», «Третій» та «На вулиці Електричній» поставлені вистави в багатьох театрах України та у театрі м. Братислава (Словаччина). Як режисер здійснила постановки вистав «Сповідь» за романом у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай» (2015), «Одержима» за поемою Л. Українки (2016), «Чотири пори життя» за романом М. Матіос (2016).
Автор і ведуча багатьох популярних радіо- і телепередач. Серед них «На добраніч, діти», «Дивосвіт», «Театр перед мікрофоном».
Нагороджена Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, літературно-мистецькими преміями імені М. Островського, І. Нечуя-Левицького, І. Кошелівця, Л. Бразова.
|
