|
Каменщик
Василь Вікторович
Архітектор, головний експерт Львівського обласного Державного підприємства «Укрдержбудекспертиза»,
академік Української академії архітектури
Архітектура для зодчого Василя Вікторовича Каменщика — втілення духу епохи та знакових подій. Кращі традиції минулого митець поєднав з новітніми містобудівними тенденціями. Народився 14 січня 1944 р. у с. Новогригорівка Перша на Кіровоградщині. У 1967 р. закінчив Львівський політехнічний інститут. Пройшов шлях від архітектора до головного архітектора проектів у Державному інституті проектування міст «Містопроект» у м. Львові, з 1976 по 2002 рр. — керівник проектної майстерні. У 2002–2006 рр. — головний архітектор м. Львова. У 1991–2015 рр. — професор кафедри монументальної скульптури Львівської національної академії мистецтв.
Василь Каменщик реалізував сотні проектів. Серед них — житлові масиви Сихів (1976–2002) і Південний (1970–1985); комплекс СБУ у Львові (1985); Львівська обласна податкова адміністрація (1977–1987); львівський «Містопроект» (1986); реставрація палацу Потоцьких та будівництво Львівського палацу мистецтв до Європейського саміту (1996); санаторій «Перлина Прикарпаття» у Трускавці (1986).
У творчому доробку — пам’ятники І. Франку в Відні (1999) та Івано-Франківську (1995); М. Грушевському (1994) та В. Чорноволу у Львові (2002); Т. Шевченку в Моршині (1997), Коломиї (1988), Сокалі (1989), Новому Роздолі (1987);
|
В. Стефанику в Івано-Франківську (1994); пам’ятники жертвам політичних репресій у Львові (1998) та Дрогобичі (2000); пам’ятники С. Бандері у Трускавці (2010), Старому Самборі (2009), Стрию (1991); Український військовий меморіал 1915 р. в Карпатах (1997); меморіал Марсове поле у Львові (1970); пам’ятник князю Святославу Володимировичу (1996–2008) та інші. Автор понад 30 меморіальних таблиць, зокрема Л. Українці у Відні (2000).
Багаторічна діяльність В. В. Каменщика відзначена орденом «Найрамдал» (Дружби народів) за підготовку архітекторів у Монголії (1982), за архітектурну творчість — золотою медаллю ВДНГ СРСР (1987), Премією Ради Міністрів СРСР за спорудження громадського центру Сихів 12 у Львові (1988), орденом «За вірність» ім. В. Стуса (2005), за заслуги в галузі культури — орденами святих рівноапостольних Кирила та Мефодія (2007). Член-кореспондент (1994), академік (2005) Української академії архітектури (2005).
Життєве кредо: «Оra et labora» («Молися і твори»).
.jpg)
|
