|
Штанько
Іван Васильович
Голова Державного департаменту з питань виконання покарань (1988–2001), голова громадської асоціації «Асоціація ветеранів державної кримінально-виконавчої служби України», генерал-полковник
За вагомий особистий внесок у боротьбу зі злочинністю, зміцнення законності й правопорядку, захист законних прав і свобод громадян, високий професіоналізм нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (1998).Знайомі називають сивочолого генерала легендою кримінально-виконавчої служби, нові люди на життєвому шляху схиляють голови перед мужністю, сильним характером та працелюбністю Івана Васильовича Штанька.
Козацьким духом поділилася з І. В. Штаньком рідна запорізька земля, де він народився у 1938 р. у с. Мала Токмачка Оріхівського району. Після школи здобував освіту в Оріхівському технікумі механізації сільського господарства. З 1959 р. — на заводі «Орсельмаш»: робочий, електрик, старший технолог. У цей же період знаходив час і на вищу школу, навчався на вечірньому відділенні Запорізького машинобудівного інституту. У 1962–1964 рр. — старший технолог виправно-трудової колонії (№ 88) УОГП Запорізького облвиконкому.
Далі працював на машинобудівному заводі, звідки у 1965 р. вступив на службу
|
в органи внутрішніх справ на посаду інженера-технолога виробничого відділу ВТУ УОГП Запорізького облвиконкому. З січня 1967 р. Іван Васильович уже обіймав посаду заступника начальника ВТК (№ 88) з виробництва підприємства установи, а у 1970 р. очолив ВТК УВС Запорізького облвиконкому. З новими обов’язками — новий розподіл часу, як для аналітичної роботи, так і для вивчення практичного досвіду, розробки нормативних документів.
З 1974 по 1988 рр. Іван Васильович пройшов шлях від начальника відділу сільськогосподарського машинобудування та головного інженера виробничо-технічного управління ГУ ВТУ МВС УРСР до заступника начальника УВС Київського облвиконкому. У 1981 р. став випускником Київської вищої школи МВС УРСР.
Окрема сторінка у житті І. В. Штанька — участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 р. Шістдесят два дні провів він у так званій 10-кілометровій зоні пекла, в результаті чого отримав болючу згадку — дозу радіоактивного випромінення, майже, 75 рентгенів. Пройти довелось багато, але випробування не зламали Івана Васильовича.
У 1988 р. І. В. Штанько очолив ГУВП МВС УРСР. Посада була заслуженою, адже цілком відповідала його авторитетові. Шанований керівник вважав, що кожен працівник має бути не лише виконавцем, він має бути активним організатором справи. Не змінилося це переконання й з роками. Саме у часи кардинальних змін та реформувань ДКВС України довелось Івану Васильовичу очолити Службу. Регулярно змінювалася її назва і положення, однак ім’я голови — жодного разу.
У 2001 р. за станом здоров’я та у зв’язку з виходом на пенсію Івана Васильовича було звільнено з посади голови Державного департаменту України з питань виконання покарань. Однак його життєва енергія нерозривно поєднана з улюбленою справою, тож нині І. В. Штанько очолює Всеукраїнську громадську організацію «Асоціація ветеранів ДКВС України» та громадську раду при Державній пенітенціарній службі України.
За роки на службі кращі професійні та людські якості Івана Васильовича помічалися колегами і керівництвом, неодноразово заохочувалися, зокрема, він удостоєний відзнаки Президента України «Іменна вогнепальна зброя» у 2000?р. Та найціннішим скарбом для генерала-полковника є довіра людей, здобута за прожиті роки.
Ще одним подарунком долі для І. В. Штанька стала зустріч та довге подружнє життя з коханою дружиною Валентиною Петрівною. Міцніє родина Штаньків: син Ігор, донька Світлана, двоє онуків — найрідніші люди, які примножать здобутки заслуженого юриста України.
|
