|
Корбелецький
Ігор Миколайович
Голова громадської організації інвалідів війни, учасників бойових дій та Збройних сил Голосіївського району м. Києва, кандидат медичних наук, полковник медичної служби
За вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського руху, вирішення соціальних питань громадян похилого віку, патріотичне виховання молоді нагороджений орденом «За мужність» ІІІ (2005) та ІІ (2009) ступенів.На долю Ігоря Миколайовича Корбелецького випало багато випробувань, але попри все зумів зберегти щире серце. Він — учасник Великої вітчизняної війни, бойових дій, інвалід І групи, ліквідатор землетрусу в Ашхабаді (1948) та Куренівської трагедії (1961). Працював на керівних посадах медичних закладів, займався науковою роботою. Нині — активний громадський діяч, взірець патріотизму.
|
Народився 24 червня 1928 р. Батько працював залізничником, у 1937 р. засуджений як «ворог народу» (у 1948 р. реабілітований за відсутністю доказів). Мати працювала військовим фельдшером у госпіталі, мала
звання «Ворошиловського стрілка», вміла стріляти з кулемета Максима. Брат Микола після закінчення медичного технікуму відправлений на фронт солдатом піхотного полку. У 1944 р. отримав тяжке поранення і 30 років був прикутий до ліжка.
Провчившись 1 рік у медичному училищі в Ніжині, Ігор Корбелецький у 1944 р., навіть ще не маючи паспорту, пішов добровольцем на фронт — помститися за брата. Служив у бойовій артилерійській частині, рятував поранених бійців, виконував обов’язки санінструктора-артилериста. У 1945 р. з діючої армії, як неповнолітній, направлений до Київського військово-медичного училища, яке закінчив у 1948 р. у званні лейтенанта медичної служби за спеціальністю «Військовий фельдшер». Того ж року направлений на ліквідацію наслідків землетрусу силою у 9,6 балів в Ашхабад Туркменської РСР терміном на 3 роки. Надавав допомогу потерпілим, боровся з поширенням особливо небезпечних інфекцій холери, малярії, дизентерії, гострого гепатиту. У 1951–1955 рр. продовжив службу у 5-ій артилерійській гвардійській дивізії.
У 1955 р. вступив на лікувальний факультет Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця. У 1958 р. переведений на стоматологічний факультет, який закінчив у 1960 р. З 1965 р. — аспірант, з 1966 р. — асистент (за сумісництвом) кафедри ортопедичної стоматології. Після захисту кандидатської дисертації (Москва, 1967) працював на цій кафедрі до пенсії. Автор майже 50 наукових розробок та 12 друкованих праць. Брав участь у спільних розробках із науковою лабораторією Київського заводу «Меридіан», а також Інститутом електрозварювання ім. Є. О. Патона НАНУ. У 1981 р. розробив пристрій мікроплазмового зварювання в стоматології, згодом апарат МПС 4 відзначений срібною медаллю на ВДНГ у Москві.
За сумісництвом виконував наукову роботу у центрі нетрадиційних методів діагностики та лікування «Лотос» та Інституті фізіології імені О. О. Богомольця НАНУ. З 1993 р. — завідувач стоматологічного відділення медичного науково-практичного об’єднання «Медбуд» в Києві. Організував науково-експериментальну лабораторію «Булат».
Нині Ігор Миколайович обіймає посаду голови
ГО інвалідів війни, учасників бойових дій та Збройних Сил Голосіївського району м. Києва. Нагороджений багатьма військовими, професійними, громадськими грамотами, подяками, орденами та медалями. Має статус «Особливі заслуги перед Україною».
|
