Тронько
|
З перших днів Великої Вітчизняної війни перебував у діючій армії. Брав участь в обороні Києва, Харкова, Ростова, Сталінграда, у звільненні Донбасу. Петро Тимофійович Тронько від 1943 по 1961 роки обіймав посади першого секретаря Київських обкому і міськкому комсомолу, другого секретаря ЦК ЛКСМ, секретаря Київського обкому КПУ, завідувача відділом ЦК КПУ. В 1961–1978 рр. — заступник Голови Ради Міністрів України. Від імені України у 1965 році очолював делегацію на ХХ сесії Генеральної Асамблеї ООН в Нью-Йорку. У 1978 році обраний академіком АН УРСР, віце-президентом АН УРСР. Обирався депутатом Верховної Ради УРСР дев’ятьох скликань. З 1978 року завідує відділом регіональних проблем історії України в Інституті історії України АН УРСР. Започаткував школу наукового краєзнавства. Автор понад 600 наукових праць, з них 17 монографій. Почесний професор 13 університетів та Почесний громадянин 6 міст України. Під керівництвом академіка П.Т. Тронька видано 26-томну історію міст і сіл України, яка удостоєна Державної премії СРСР у галузі науки і техніки (єдиної на той час у гуманітарній сфері). Разом з групою провідних українських істориків першим відкрив гірку правду про репресії 30–40-х та початку 50-х років ХХ століття. Петро Тимофійович Тронько очолює Головну редакційну колегію науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», які розповідають про тих, хто зазнав необґрунтованих репресій у часи тоталітарного режиму. Перші 59 книг цього фундаментального видання вже з’явилися друком. Нагороджений 14 державними орденами і 18 медалями СРСР та України. У 2000 році удостоєний звання «Герой України». Величезна заслуга П.Т. Тронька у справі розв’язання надзвичайно складних питань збереження історико-культурної спадщини України, дальшого розвитку в Україні історико-краєзнавчих досліджень. З 1966 р. до 1988 р. очолював Українське товариство охорони пам’яток історії і культури. У червні 1996 року П.Т. Тронько ініціював створення Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара. 1990 року відродив після сталінських репресій і очолив Всеукраїнську спілку краєзнавців. Життєве кредо Петра Тимофійовича стисле і змістовне: «Жити і працювати для України». |