|
Конюшенко
Петро Омелянович
Голова Харківського обласного комітету міжнародної Української спілки ветеранів війни, кадровий офіцер Збройних Сил СРСР, України
За значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2012).
Нагороджений орденами «За службу Батьківщині», «Обов’язок і честь», «За заслуги», «Знак пошани».
Пройшовши шлях від курсанта до полковника, Петро Омелянович Конюшенко сьогодні вбачає свою місію у героїко-патріотичному вихованні молодого покоління, яке має шанувати пам’ять тих, хто ціною свого життя здобув свободу та незалежність держави. Пам’ятати та шанувати своє старше покоління. Утверджувати правду історії як минулого, так і сучасного нашого народу та держави, боротися з проявами неофашизму.
Народився 13 жовтня 1939 р. у с. Погарщина Лохвицького району на Полтавщині. У 1940 р. сім’я переїхала на Миколаївщину, куди направили працювати батька Омеляна Петровича. Становлення характеру відбувалося у роки
|
Великої Вітчизняної війни. У дитячій пам’яті закарбувались жахіття, що чинили фашисти і поліцаї над мирними мешканцями. Старшу сестру Степаниду примусово вивезли в Німеччину. У квітні 1944 р. при форсуванні Дністра загинув старший брат Павло.
Після школи Петро Омелянович твердо вирішив присвятити своє життя військовій справі. Вчився в Одеському, потім — Сумському військово-технічному училищах. Отримав звання «Лейтенант», служив у зенітно-ракетних військах ППО країни.
У 1969 р. закінчив Військово-інженерну академію військ ППО країни ім. маршала Радянського Союзу П. О. Говорова у Харкові. Служив у військах ракетно-космічної оборони, обіймав інженерні та командні посади. Потім закінчив командну академію ім. маршала Радянського Союзу Г.К. Жукова і Московський гуманітарний університет. За службовим обов’язком часто міняв місця проживання. Всі труднощі та тягар військових гарнізонів із розумінням розділяла сім’я. Дружина Людмила Іванівна працювала вчителем, завідувачем залу суспільно-політичної літератури наукової бібліотеки ХНУ ім. В.Н. Каразіна, який закінчила у 1966 р. Син Сергій закінчив Житомирське вище інженерне училище військ ППО та Харківський військовий університет. Внучка Яна — студентка НУ «Юридична академія імені Ярослава Мудрого». З 1986 р. військова служба Петра Омеляновича проходила у Харківському університеті Повітряних Сил.
«Сьогодні, чим далі ми віддаляємося від трагічних і в той же час героїчних подій Великої Вітчизняної війни, — говорить Петро Омелянович, — стає все менше живих свідків тих днів. І?мій обов’язок зберегти пам’ять про великий подвиг нашого народу для сучасного покоління, показати правду історії про Велику Вітчизняну війну». До 70-річчя Перемоги Петро Омелянович написав низку книжок, серед яких «Дорогами ратной славы», «Харьков. Огненные годы. 1941–1943 гг.», «Украина. Три года в фашистской неволе», «Великая Победа». Узагальнив військово-історичний матеріал у трилогії «Трагедия ХХ века» з трьох книг «Фашизм», «Война», «Великая Отечественная. 1941–1945. Память 9 Мая». У річницю 70-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників, організовано понад 20 поїздок до місць бойової слави в Україні. Завдяки ініціативі Петра Конюшенка молодь також відвідала Корсунь-Шевченківський, Букринський, Лютезський плацдарми на Дніпрі. В Ужгороді проведений Міжнародний форум, присвячений 70-й річниці визволення України та початку визволення Європи, який послужив зміцненню соборності між регіонами України та цілісності держави.
|
