СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ

Ковтун

Владлен Кузьмович

Громадський діяч, поет-пісняр, почесний президент Федерації хокею на траві України, Член Національного олімпійського комітету України

За вагомий особистий внесок у розвиток і популяризацію фізичної культури і спорту в Україні, професіоналізм та досягнення високих спортивних результатів нагороджений медаллю «За працю і звитягу» (2008) та Почесною грамотою Верховної Ради України (2003).
Багатогранність, честь, воля, мобільність, бажання і здатність допомагати людям у скрутну хвилину — рідкісне для сучасності поєднання людських рис — притаманне Владлену Кузьмовичу Ковтуну. Державний діяч, діяч у сфері розвитку культури, поборник здорового способу життя, поет-пісняр, він є яскравим прикладом служіння рідній землі і її народу. Народився 28 серпня 1938 р. в с. Таганча Канівського району на Черкащині. Батько викладав історію, мати — українську мову і літературу. Дитинство і юність минули у с. Нетеребка Корсунь-Шевченківського району та м. Корсунь-Шевченківський, де закінчив школу із золотою медаллю. Любов до Батьківщини та її краси проніс через усе життя. Вчився у Київському електромеханічному технікумі та Київському політехнічному інституті. Здобув спеціальності радіотехніка-технолога та радіоінженера-конструктора. «Заводською прохідною», яка вивела в люди, Владлен Кузьмович вважає «Поштову скриньку № 24» — завод, де працював з 1958 до 1966 р. і пройшов трудовий шлях від техніка до начальника бригади. Наступна сходинка — робота в Республіканському промисловому об’єднанні «Укрпобут­радіотехніка» (1966–1987), де займав посади начальника відділу, заступника генерального ди­ректора, головного інженера та начальника об’єднання. У 1987–1993 рр. — перший заступник Міністра побутового обслуговування населення України та перший віце-президент «Укрсоюзсервісу», потім — заступник голови Київської міської держадміністрації (1993–1996), далі — заступник керуючого справами Верховної Ради України (1998–2000). У 2000–2009 рр. — заступник генерального директора Генеральної дирекції Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв. Де б не працював Владлен Кузьмович, які б високі посади не займав, його ніколи не полишало невтомне прагнення висловити свої думки і почуття через поезію. Писав вечорами, під час відпусток, у службових відрядженнях, але нікому не показував своїх творінь. І вже у зрілому віці, переживши потрясіння — втрату матері, свій вірш «Од­нієї долі два крила» показав композитору Миколі Каландьонку. Поетичні рядки лягли на музику і пісня прозвучала в Національному палаці «Україна» на фестивалі «Пісенний вернісаж», викликавши захоплення слухачів і заслуживши велику відзнаку авторитетного журі — стала лауреатом найпрестижнішого в Україні фестивалю. Творчість Владлена Ковтуна, на думку одного зі стовпів сучасної української поезії Миколи Луківа, «перестала бути річчю в собі й для самого себе». Видав збірку «Однієї долі два крила» (2003). Визнання поету принесли пісні, які залюбки співають артисти різних поколінь. Серед них «Осокорки», «Село моє Нетеребка», «Свята ніч», «Моя любов така», «Я часто матір згадую свою», «Ти чуєш, брате?», «Моя ти Рось», «Моя Батьківщина мала», «Як співають вітри»…. «Мої твори про доб­ро. Хоча є в них самоіронія», — так автор оцінює свій доробок. У пісенному тандемі з В. Ковтуном працювали О. Білаш, А. Горчинський, Л. Попернацький, В. Кияниця, М. Каландьонок, В. Гамера, М. Чембержі, Л. Нечипорук, М. Свидюк, С. Калініченко, К. Мкртиган, О. Швидкий. Поет пробуджує хвилюючі спогади про дитинство, батьківщину, матір. У книзі «Молюсь на імення твоє» (2008) представлені не лише вір­ші і поезії, що стали піснями, а й спогади, статті, виступи з полемічних питань. Вони яскраво підкреслюють небайдужість автора до проблем сьогодення.