|
Савченко
Борис Іванович
Голова Національної спілки кінематографістів України (2005–2009), доцент Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого
За вагомий особистий внесок у розвиток українського кіномистецтва, високу професійну майстерність та багаторічну плідну працю присвоєно почесне звання «Народний артист України» (2004).
Знаний український кінорежисер та актор Борис Іванович Савченко творчою працею ще за радянських часів довів, що українське кіно професійне, колоритне, вирізняється духовністю, акторськими талантами. Очолюючи Національну спілку кінематографістів України, запропонував низку змін до законодавства для подальшого розвитку кінематографу.
Народився 10 квітня 1939 р. у с. Анатолівка Одеської області у родині військового. Батько бажав, щоб син навчався у військовій академії, та Борис Савченко обрав мистецьку стезю. Мав хист до творчості, акторські здібності проявилися ще у школі. У 1960 р. закінчив Одеське театрально-художнє училище. В цей час брав участь в студентському Одеському театрі мініатюр — «Парнас 2», звідки вийшли такі відомі артисти як Р. Карцев, В. Івченко, М. Жванецький.
|
Потім вступив на акторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (майстерні Е. Геники, А. Шишкова та майстерні С. Герасимова). Потім навчався на режисерському факультеті Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого (майстерня А. Войтецького), який закінчив у 1971 р. Дипломною роботою обрав новелу Григорія Косинки «Політика» — про складні процеси, що відбувалися в українському селі 20-х років, збуреному вихором революції. Сміливий вибір випускника викликав спротив у чиновників. Однак схвальне слово і підтримку отримав від славетного режисера Сергія Герасимова, чия думка завжди була авторитетною.
З того часу Борис Іванович почав працювати режисером Київської кіностудії ім. О. П. Довженка. До режисерських робіт належать фільми: «Пам’ять землі» (1976), «Мужність» (1981), «Ще до війни» (1982), «Легенда про безсмертя» (1985), «Меланхолійний вальс» (1990), «Для домашнього вогнища» (1992). Як актор створив колоритні образи у фільмах «Камінний хрест» (Микола), «Гвинтівки Терези Карар» (Педро), «Скарби Республіки» (Вася Свєшніков), «Трембіта» (Олексій Сомов), «Зайвий хліб» (Ілько), «В цьому пекельному місті» (Сенька), «Афганський трафік». Зняв документальний фільм про вченого, піонера ракетно-космічних польотів Юрія Кондратюка («Під чужим ім’ям», 1999). Дослідив його біографію, розплутав клубок життєвих перипетій винахідника, який мав прізвище Шаргей.
Його фільми є лауреатами міжнародних та національних кінофестивалів. Сам він також неодноразово очолював журі кінофестивалів як в Україні так і за кордоном.
З 2005 до 2009 рр. — голова Національної спілки кінематографістів України. Завжди переконував колег, що якісний фільм складається з виробництва, творчості, прокату, освіти, авторських прав. «Без національного кінематографа ніякої цивілізації бути не може, — вважає режисер. — Культура взагалі — це найвпливовіший, найсуттєвіший, найефективніший, засіб, інструмент формування громадянської свідомості, вільної Людини». Б. Савченко ще з радянських часів активно виступає за розвиток української національної кіногалузі та кіноспільноти.
Знання та неоціненний досвід передає молоді. У Київському національному університеті
театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого веде майстерню з «Режисури художнього фільму». Випустив 39 режисерів, з яких 6 здобули міжнародного визнання, а Тарас Томенко першим з українських митців отримав приз Берлінського кінофестивалю.
|
