|
Лук’яненко
Левко Григорович
Народний депутат України I, II, IV та V скликань, політв’язень, письменник, громадський діяч
За незламну волю, громадянську мужність та самовідданість у боротьбі за ідеали свободи і демократії, визначний особистий внесок у становлення і розвиток незалежної Української держави присвоєно звання «Герой України» (2005). За активність і наполегливість у донесенні до світової спільноти правди про колоніальний стан та голодомори в Україні у XX столітті, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2007).
Видатний діяч українського національного визвольного руху Левко Лук’яненко є найбільшим моральним авторитетом в Україні. Один з організаторів Української робітничо-селянської спілки, член-засновник Української Гельсінкської групи, голова Української Гельсінкської спілки, засновник та голова Української республіканської партії, кандидат на посаду Президента України, кандидат 1995 р. на Нобелівську премію миру. Провівши 27 років в радянських тюрмах та концтаборах, не зрікся переконань щодо побудови незалежної держави.
Народився 24 серпня 1928 р. у с. Хрипівка Городнянського району Чернігівської області.
|
У 1944 р. забрали до лав Червоної армії. У 1953 р. закінчив вечірню офіцерську школу, вступив на юридичний факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова, де згодом почав готуватися до підпільної діяльності. У 1958 р. направлений пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області. Разом з однодумцями створив підпільну партію Українську робітничо-селянську спілку, підготував її програму. У 1961 р. Львівський обласний суд засудив Левка Лук’яненка до розстрілу, звинувативши, що «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Верховний Суд замінив розстріл 15-ма роками позбавлення волі. Кару відбував у Мордовії та Володимирській в’язниці, з політв’язнями-шестидесятниками брав участь у боротьбі з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в’язнів.
Після звільнення оселився у Чернігові, у 1976 р. увійшов до складу Української групи сприяння виконанню Гельсінкських угод і став співавтором документів УГС. Написав звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців щодо права на еміграцію. У 1978 р. вдруге засуджений на десять років тюремного ув’язнення та п’ять років заслання. У в’язниці та засланні продовжував боротьбу, готував і передавав на Захід інформацію. У 1988 р. заочно обраний головою Української Гельсінкської спілки. Відмовився від пропозиції виїхати за кордон. У квітні 1990 р. обраний головою Української республіканської партії.
Депутат Верховної Ради України І, ІІ, ІV, V скликань. Автор Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р.
У 1992 р. призначений Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. З 1994 р. — голова Української асоціації дослідників голодоморів в Україні. Голова Комісії з питань помилування при Президентові України (2005–2008).
Академік Академії наук вищої школи України (2001). Почесний доктор права Альбертського університету (1993, Канада).
Автор книг: «Що далі?» (1989), «Сповідь у камері смертників» (1991), «За Україну, за її волю…» (1991), «Вірую в Бога і в Україну» (1991), «Не дам загинуть Україні!» (1994), «Народження нової ери» (1997), «На землі кленового листу» (1998), «Національна ідея і національна воля» (2008), «До історії Української Гельсінської спілки» (2010), «Де ти, доле України?» (2011), п’ятитомник «З часів неволі» (2005–2013), «Від хохла до українця» (2014). Автор 13-томного видання «Шлях до відродження» (2015).
|
