Демчук
Дмитро Олексійович

Генеральний директор Луганського науково-дослІдного І виробниЧого центру енергозберІгаюЧих технологІй

Академік Міжнародної академії наук екології і безпеки життєдіяльності


Дмитро Демчук народився 19 липня воєнного 1944 року в селі Трофанівка Гвіздецького (тепер Снятинського) району сучасної Івано-Франківської області. Його раннє дитинство супроводжували вибухи снарядів, адже війна у краї тривала довше, ніж в усій країні. І, можливо, це підсвідомо визначило майбутній шлях Дмитра Демчука, спрямований інтересом до енергії вибуху і бажанням контролювати та застосовувати його руйнівну дію лише в мирних цілях.
До 8-го класу навчався в Балинцях, а 9-ий закінчував у славній традиціями Гвіздецькій середній школі, вплив педагогічних настанов якої відчував усе життя. Сумлінне навчання супроводжував спортивними тренуваннями і став рекордсменом Гвіздецького району в метанні диска і штовханні ядра.
Згодом переїхав у східні регіони України, де продовжив навчання і тренування. Спортивні успіхи Дмитра Демчука обіцяли йому неабияку кар'єру: він був багатократним чемпіоном Луганської області, Української РСР, військ урядового зв'язку КДБ СРСР з легкої атлетики і військового багатоборства. Однак відслуживши строкову військову службу, Дмитро Демчук закінчив Донбаський державний технічний університет, потім - аспірантуру Інституту гірничої справи імені А. Скочинського в Москві і присвятив своє життя науковій та педагогічній діяльності. Закінчивши аспірантуру і захистивши дисертацію, деякий час працював в інституті молодшим науковим співробітником в лабораторії вибухового руйнування матеріалів.
Повернувшись в Україну, працював старшим науковим спіробітником в лабораторії плазмових технологій Донецького науково-дослідного інституту чорної металургії, провідним науковим співробітником лабораторії імпульсної обробки матеріалів Донбаського державного технічного університету, доцентом цього ж університету, завідувачем відділу плазмомеханічної обробки матеріалів, а згодом - генеральним директором Луганського науково-дослідного і виробничого центру енергозберігаючих технологій.
Наукова діяльність Дмитра Демчука дуже плідна: він - автор понад двохсот наукових праць, зокрема 6 монографій та 83 винаходів, активний учасник міжнародних конкурсів та науково-технічних виставок. За видатні досягнення доктор наук Дмитро Демчук 1998 року був обраний академіком Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності.
Основними напрямками наукової діяльності Дмитра Демчука є дослідження закономірностей руйнування твердого тіла енергією вибуху, плазмовими струменями, сфокусованими та розфокусованими електронними пучками;
розробка методів розрахунку вибухових параметрів агрегатів, призначених для високошвидкісного будівництва стартових ракетних комплексів;
створення плазмотронів багатофункціонального призначення (нанесення зносостійких і теплозахисних плазмових покриттів; використання плазмових струменів в аеродинамічних трубах для імітації умов входження космічних апаратів в густі шари атмосфери при їх поверненні на Землю);
роботи в області радіаційної безпеки в сучасних умовах та пошук і розробка шляхів використання безпечних джерел енергії;
створення нетрадиційних гірничо-металургійних технологій, що забезпечують ресурсозбереження і зниження антропогенного навантаження на навколишнє середовище.
За видатні наукові досягнення Дмитро Демчук неодноразово нагороджувався вітчизняними і міжнародними нагородами, зокрема медаллю імені М.Ломоносова, медаллю імені В. Легасова, Зіркою пошани, Зіркою вченого. Дмитро Демчук є повним кавалером ордена "Зірка Вернадського" 1-го, 2-го і 3-го ступенів, ордена "Безпека. Честь. Слава".
За сприяння відродженню духовності в Україні та утвердженню помісної Української Православної церкви Дмитра Демчука нагороджено орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого.
Серед останніх наукових здобутків Дмитра Демчука - плідна участь у комплексному дослідженні "Коксозамінні енергозберігаючі вугільні технології доменної плавки", яке дозволяє економити кокс та інші енергоресурси під час виробництва чавуну, зменшуючи таким чином собівартість металу. Це дослідження схвально оцінили і практики металургійної галузі, і колеги-вчені, зокрема з Інституту чорної металургії ім. З.І. Некрасова НАН України. І це не випадково, тому що в умовах постійного здорожчання природного газу та інших енергоносіїв, дефіциту коксу таке дослідження є надзвичайно актуальним, адже металургійна галузь має вагоме значення для економіки України.
Дмитро Олексійович не забуває рідне Прикарпаття, шанує і підтримує своїх земляків. Особливо теплі стосунки склалися у нього з подружжям Нирчаків, які завжди гостинно приймають його в себе вдома (на фото внизу). Ярослав Іванович Нирчак є улюбленим вчителем Дмитра Демчука, який прищепив йому інтерес та любов до фізики, вплинувши таким чином на увесь подальший шлях майбутнього видатного вченого, а Марія Михайлівна Нирчак відкрила тодішньому учневі чарівний світ рідної мови та літератури. Тому зрозумілими є та повага, з якою ставиться Дмитро Демчук до своїх вчителів, і та гордість, яку вони почувають за нього.
У рідних селах Трофанівці та Балинцях коштом Дмитра Олексійовича відремонтовано дороги, у Балинцях збудовано і відкрито дитячий садок, місцеву школу оснащено модерним обладнанням, а у Трофанівці відреставровано церкву Різдва Пресвятої Богородиці та споруджено фельдшерсько-акушерський пункт, обладнаний сучасною медичною апаратурою. Тому заслужену пошану земляків викликають не лише непересічні здобутки Дмитра Олексійовича, але й його доброчинна діяльність.