Народився 17 липня 1948 р. в с. Нестоїта Котовського району Одеської області. Дитинство Володимира Гавриловича припало на повоєнні роки, коли до військовослужбовців було шанобливе ставлення. Тому не дивно, що одразу після закінчення середньої школи він вступив до Харківського військового училища МОГП УРСР (1966—1969). Свій шлях у Внутрішніх військах почав з посади командира взводу (1969—1971), а згодом — заступника командира роти з політчастини 80-ї конвойної дивізії МВС СРСР (1971—1973). У 1973—1977 рр. — слухач Військово-політичної академії МО СРСР. Майже 15 років служив В.Г. Поважнюк в Управлінні внутрішніх військ МВС СРСР по Українській і Молдавській PCP, послідовно обіймаючи посади заступника з політчастини командира 25 окремого спеціального моторизованого батальйону міліції (1977—1984), заступника з політчастини командира 1-го спеціального моторизованого полку (1984—1990), заступника начальника організаційно-мобілізаційного відділу штабу з призову (1990—1992). З 1992 р. починається новий етап в службовій кар’єрі В.Г. Поважнюка. Це були часи, коли Внутрішні війська опинилися на межі розвалу. Але завдяки професіоналізму та підтримці міністра внутрішніх справ вдалося відстояти війська. У 1992—1992 рр. В.Г. Поважнюк начальник організаційно-мобілізаційного відділу — заступник начальника штабу, а у 1992—1995 рр. — заступник начальника штабу з мобілізаційної роботи та комплектування Головного управління військ внутрішньої та конвойної охорони МВС України. З 1996 р. заступник начальника з керівництва спеціальними моторизованими частинами міліції та частинами спеціального призначення, а з 2001 р. начальник Головного управління — командувач внутрішніх військ МВС України. В цей період В.Г. Поважнюк проводить у життя першу програму реформування внутрішніх військ, завдяки якій було підвищено авторитет ВВ, створений міжнародний корпус, покращені матеріально-технічний стан військ та соціальні умови життя військовослужбовців. У 2001 р. призначається заступником міністра внутрішніх справ України; у 2001—2002 рр. — заступником Державного секретаря Міністерства внутрішніх справ України; у 2002—2004 рр. — заступником міністра внутрішніх справ України. Нині Володимир Гаврилович у відставці, але продовжує на громадських засадах займатися проблемами військовослужбовців, особливо пенсіонерів. Хоч би де і ким працював Володимир Гаврилович, він завжди керувався принципом — перед тим як прийняти будь-яке рішення, необхідно подумки поставити себе на місце того, хто його буде виконувати. Треба шанувати людей, поважати старших, вислуховувати молодших. Дуже важлива якість — почути людей, знайти порозуміння у представників різних гілок влади. А ще бути самовідданим, відповідальним за доручену справу, любити Батьківщину. Працювати над собою, постійно підвищувати свою освіту. Сумлінне служіння В.Г. Поважнюка Батьківщині відзначено державними нагородами: медаллю «За трудову відзнаку», орденами «Знак Пошани», Богдана Хмельницького III ступеня, «За заслуги» III ступеня. Понад 30-ма відомчими нагородами відзначена служба, зокрема почесним знаком МВС України, відзнакою МВС України «Хрест слави», медалями «За заслуги» Української спілки ветеранів Афганістану, «За мужність в охороні державного кордону України» Держкомітету у справах державного кордону України, срібною Георгіївською медаллю «За сумлінну службу» II ступеня. Син В.Г. Поважнюка обрав шлях служіння Вітчизні, став офіцером. Чи оберуть цей шлях онуки ? ще не відомо. А у вільний час він ходить на полювання разом із старшим онуком.