Народився 2 квітня 1939 р. в м. Алдан (Якутія). Працювати почав з 16 років. Закінчив із золотою медаллю вечірню школу (1957 р.), геологічний факультет Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова (1962 р.), аспірантуру кафедри філософії науки МДУ (1966 р.). Після закінчення університету працював в Інституті геології Карельської філії АН СРСР (1962–1963 рр.), Київському політехнічному інституті (1964–1975 рр.), Секторі історії природознавства і техніки Інституту історії АН УРСР (1975–1986 рр.). 1982 року захистив докторську дисертацію «Методологічний аналіз часового аспекту геологічного дослідження». З 1986 року працює у Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України. 1992 року Валентину Онопрієнку було присвоєно звання професора. У колі фахових інтересів вченого: історія, методологія, соціологія науки, наукознавство. Автор 400 наукових робіт, 40 книжок. Валентин Онопрієнко брав участь у геологічних експедиціях у Карелії, Сибіру, на Далекому Сході. Набутий досвід спонукав до дослідницької діяльності, що почалася з розробки методологічних питань геологічних наук. У співробітництві з академіком О.С. Поваренних була видана низка праць з цієї тематики, яка отримала визнання. Крім того, у серії РАН «Научно-биографическая литература» вийшли друком у видавництві «Наука» його монографії, присвячені видатним вченим: Ф.М. Чернишеву (1985 р.); П.А. Тутковському (1987 р.), М.І. Андрусову (1990 р.), Г.Д. Романовському (1995 р.), Флоренським (2000 р.), Б.Б. Голі-цину (2002 р.), О.С. Поваренних (2004 р.), В.І. Лучицькому (2004 р.), К.В. Сімакову (2006 р.), Чирвінським (2008 р.), Ю.О. Білібіну (2010 р.). У Києві опубліковано монографію «Евгений Оскарович Патон» (1988 р.). У 80-ті роки ХХ століття звернувся до проблем соціальної історії української науки і видав низку праць з історії вищої технічної освіти, Українського наукового товариства в Києві, Академії наук України, підручник «Історія української науки». Наступний етап наукової діяльності Валентина Онопрієнка пов’язаний з працями в галузі теоретичного і прикладного наукознавства, соціології науки, дослідженнями стану наукової системи в роки трансформації, аналізом творчої спадщини В.І.Вернадського. Цю працю увінчали монографії «Науковедение: поиск системных идей» (2008 р.), «В.И.Вернадский. Наука. Философия. Человек» (з І.І.Мочаловим, 2008 р.). Свій вагомий досвід Валентин Іванович передає наступним поколінням науковців. Свою викладацьку діяльність він розпочав у МДУ, а згодом продовжив у Київському політехнічному інституті, Київському університеті імені Тараса Шевченка, Київському інституті культури, Київському національному лінгвістичному університеті, Центрі гуманітарної освіти НАН України, Національному авіаційному університеті. Він уважний до своїх студентів, допомагає їм долати труднощі на шляху до знань. Зокрема, нагальні потреби студентів спонукали Валентина Онопрієнка створити навчальні посібники з філософії та методології науки. Особливою теплотою наповнює життя Валентина Івановича родина: четверо дітей, троє онуків та правнук, що допомагають йому пережити втрату дружини Віолети Леонідівни, з якою Валентин Іванович прожив чотири десятки років.