Військова служба Сергія Миколайовича Нечхаєва склала повні 40 років, а професійне викладання у вищій школі — 14 років. Його інтереси пов’язані з питаннями забезпечення національної безпеки держави у воєнній сфері. Народився 24 жовтня 1946 р. у військовому шпиталі в м. Берлін (Німеччина). Батько, Микола Євдокимович — професійний військово­службовєць. Був учасником оборони міст Одеси і Севастополя, дійшов до Берліна, був звільнений з посади начальника артозброєння дивізії та переведений до м. Києва, де й залишився. Матір Ганна Яківна народилася в Рязанській області в багатодітній родині, подолала труднощі евакуації як дружина офіцера-прикордонника, працювала коректором у газеті. Після передчасної смерті чоловіка влаштувалась друкаркою до товариства «Знання», щоб прогодувати двох дітей. Після закінчення школи в 1964 р. Сергій Миколайович вступив до Київського вищого артилерійського інженерного училища імені С. М. Кірова. Армія підтримала молоду людину, дала життєвий досвід та відкрила шлях у життя. Проходив службу на офіцерських посадах: у 1969 р. — в Групі радянських військ у Німеччині, у 1975 р. — в Київському ВО, у 1985 р. — в Головному командуванні військ Південно-Західного напрямку (м. Кишинів, Молдова), у 1986 р. — в Київському ВО, у 1990 р. — в Головному командуванні військ Західного напрямку (м. Лег­ніца, Польща), з 1991 р. — в Генеральному штабі ЗС України. Увійшов до числа перших офіцерів ЗС України переведених з військових лав СРСР. Саме вони стали кістяком формування Головного, а в подальшому Генерального штабу ЗС України. 3 1995 р. — в Генеральній військовій інспекції при Президентові України. Там же отримав військове звання генерал-майора з рук Генерального інспектора, першого прикордонника України, генерала армії України В. О. Губенка. У 1997 р. навчався в Гарвардському університеті (м. Бостон, США) за програмою «Національна безпека України». Через два роки захистив дисертацію кандидата військових наук за спеціальністю «Стратегія». У 2002 р. С. М. Нечхаєв був призначений першим заступником Головнокомандувача Військ ППО ЗС України, отримав військове звання генерал-лейтенанта. Брав безпосередню участь у створенні нового виду ЗС України — Повітряних Сил. З 2004 р., після звільнення з лав ЗС України, займається науково-педагогічною діяльністю. Викладав та викладає в Харківському університеті Військ ППО, Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. Активно займається науковою роботою, готує магістрів, ад’юнктів. Автор понад 35 праць, у тому числі монографії та трьох навчальних посібників. За високі досягнення нагороджений орденом «Красная Звезда» (1986), відзнакою міністра оборони України «Доблесть і честь» (2003) та численними медалями. Сергій Миколайович має велику й дружню родину. Його дружина походить з сім’ї військовослужбовця, заслужений вчитель України із стажем понад 40 років, викладала німецьку мову в Украї­ні, у Німеччині — російську, одна із фундаторів запровадження сертифікату «Шпрах-диплом». Разом виростили трьох дітей. Старша донька — ландшафтний дизайнер, за освітою — вчений агроном. Двоє синів — офіцери у відставці. Працюють у сферах будівництва та бізнесу. Подарували батькам онуків, а ті — правнуків. У вільний час любить збирати гриби, ягоди, полювати, рибалити. Багато мандрував у житті.