Відома вчена й професор медицини Антоніна Максимівна Нагорна — фундаторка української наукової школи фахівців із питань гігієни, соціальної гігієни, професіонального здоров’я працівників. Її наукові розробки є вагомим внеском у вирішення фундаментальних і прикладних проблем профілактичної медицини. Народилася 21 січня 1940 р. в м. Мурманськ (Росія). Батьки — Максим Ілліч та Олександра Іванівна Ізгарєви — робітники. Дід за материнською лінією, Іван Дмитрович Пет­рин (1854 р.н.) був військовим фельд­шером. Чоловік — Михайло Григорович — інженер-технолог, син Костянтин — працює у сфері комп’ютерних технологій. У 1957 р. Антоніна Максимівна закінчила медичне училище, здобувши спеціальність фельдшера. У 1968 р. успішно закінчила Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця за спеціальністю «Лікувальна справа». У 1975 р. — кандидат медичних наук, у 1988 р. — доктор. У 1992 р. їй присвоєно звання професора. Наукову діяльність розпочала в 1970 р. Працювала молодшим, потім старшим науковим співробітником Київського інституту гігієни праці та професійних захворювань. У 1989 р. обійняла посаду завідувача відділу, згодом — директора й заступника директора з наукової роботи Інституту громадського здоров’я МОЗ України. Починаючи з 2002 р., очолює відділ епідеміологічних досліджень Інституту медицини праці імені Ю.І. Кундієва НАМН України. Сфера наукових інтересів А.М. Нагорної охоплює здоров’я населення різних професійних груп, медико-­демографічні процеси й показники здоров’я працюючо­го населення. Результати майже 40-річних епідеміологічних досліджень професійної захворюваності населення України узагальнені в багатьох монографіях, зокрема: «Професійне здоров’я в Україні. Епідеміологічний аналіз», «Проблема якості в охороні здоров’я», «Професійний рак: епідеміологія та профілактика», «Професійні інфекційні хвороби», «Медична допомога працівникам: проблеми та їх вирішення» та інших і використовуються для теоретичного узагальнення, вирішення практичних проблем та навчального процесу. Серед  її напрацювань — понад 650 наукових робіт, із них 45 монографій, книг і навчальних посібників, а також 75 публікацій у закордонних виданнях. Антоніна Максимівна підготувала 20 кандидатів та 13 докторів медичних наук, виступила рецензенткою та офіційною опоненткою більше ніж 150 кандидатських і докторських дисертацій. Брала участь у розробленні 49 нормативних й інструктивних документів для вітчизняної сфери охорони здоров’я, а також у багатьох міжнародних наукових проєктах. Є членом Української асоціації громадського здоров’я, Проблемної комісії МОЗ і НАМН України «Гігієна праці та профзахворювання», експертної ради ДАК Украї­ни з проблем профілактичної медицини, спецради із захисту докторських дисертацій та низки редакційних колегій фахових журналів. Чотири роки була позаштатним консультантом Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства. На запрошення Європейського співтовариства працювала міжнародним експертом наукових проєктів, а також у проєкті Міжнародної організації праці щодо професійного ризику туберкульозу й ВІЛ/СНІДу на робочих місцях. Нагороджена багатьма відзнаками, зокрема премією імені Р.Е. Кавецького НАН України, золотою медаллю НАН Украї­ни «За підготовку наукової зміни» та медаллю «За сприяння Збройним силам України», орденом святої рівноапостольної княгині Ольги (УПЦ). Вільний час присвячує літературі та мистецтву.