спочатку становила майже 300 бійців, на кожний взвод — 2 офіцери. Рота вступила у бойові дії у Білорусії, перший бій — під Брестом. Під час прориву оборони німців під Німаном з ротних офіцерів залишився тільки Михайло Ключко, який знову вивів з оточення близько 12 солдатів. Це вважалося нормальним залишком, адже втрати штрафних рот були величезні.
Штрафникам ставили основне завдання — забезпечити можливість наступу конкретних військ
Життя цих людей ціни не мало. Водночас у фронтових зведеннях Інформбюро про штрафників ніколи не згадувало — це було заборонено. Повідомляли в основному про лінійні підрозділи, полки, дивізії, армії, які взяли той чи інший пункт — штрафників ніби й не було… Однак за даними архіву Генштабу частини, в яких служив М.Г. Ключко, з 10.01.1942 по 13.05.1945 вели безперервні бої на передовій. За першою смугою фронту йшла друга, поки одна відновлює втрати — друга продовжує бої. І так рубіж за рубежем протягом багатьох місяців і років. У це вогненне пекло практично неможливо було підвозити їжу чи «фронтові 100 грамів»», — згадує Михайло Григорович. — «Бійці місяцями воювали голодними, їли забитих коней, собак тощо. Агітбригади чи артисти сюди тим більше не потрапляли. На ділянці фронту діяло до 3 штрафбатів, кілька десятків штрафних рот». Рота Михайла пройшла з боями Пруссію, брала Кенігсберг, Пілау, де рота була практично знищена, воювали на околицях Берліна. Потім бійців переправили до Чехословаччини, де вони зустріли Перемогу. Михайло Григорович обійшов пішки з боями пів-Європи, згодом для нащадків відтворив на мапі цей шлях.
Неоціненними для майбутніх поколінь є спогади Михайла Григоровича, які він виклав у книжці «Песни штрафников» (2003), а також у статтях (в т.ч. «Штрафники не кричали «Ура», «Дзеркало тижня» № 20 (293), 2000), ін.), що знаходяться у фондах кількох найбільших бібліотек світу.
Розумний, вольовий командир, якого любили, він був не лише захисником, а й уболівав за своїх підлеглих. Це доводить випадок, який стався років через 30 після війни: під час поїздки до Сибіру дружина Зоя з дітьми зустріли випадкового чоловіка, який передавав на Україну палкі подяки Михайлові за врятоване на війні життя. Михайло Григорович спокійно відреагував, такі вчинки для нього були нормою.
Батьківщина гідно відзначила заслуги молодого мужнього воїна. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни I ступеня, медалями «За відвагу» (за відновлення
зв’язку для коригування мінометного вогню під Ростовим на Міус-фронті), двома орденами Червоної Зірки (за бої на р.Німан і зразкове виконання бойових завдань, відвагу та мужність), медалями «За взяття Берліну», «За взяття Кенігсбергу», «За звільнення Праги», «За перемогу над Німеччиною», «За Перемогу», «Захисник Вітчизни»; мав ще 14 медалей і відзнак за бойові дії.
У 1946 р. капітана М. Ключко демобілізували. Був одним із перших випускників Інституту ГВФ (НАУ, Київ). Став аспірантом д.т.н., проф., чл. кор. М.Л. Голего
(майбутнього ректора НАУ). У 1964 р. захистив кандидатську дисертацію: «Дослідження процесів тертя та зносу деталей авіаційних машин в умовах вібрації». Колеги-авіатори розбудовували у Києві нові корпуси НАУ, налагодили учбовий процес, розробку й виробництво авіаційної техніки. У складі спеціальних комісій М. Г. Ключко об’їздив СРСР для відбору талановитих студентів, які згодом навчалися в ГВФ, в т.ч. стали його учнями. Підготував тисячі випускників, які зі студентської лави заступали на роботу на авіаоб’єкти, багато з них обійняли керівні посади. Так була розвинута потужна галузь цивільної авіації СРСР. Михайло любив свою професію і постійно захоплено працював, навіть під час відпочинку розробляв патенти, навчальні методичні посібники. Колеги згадують М. Ключко як мудрого, кваліфікованого, людяного, оптиміста; його найближчими друзями були С.А. Коцар, Г.Я. Купчик, Г.А. Навроцька, інші. Отримав 7 трудових нагород, в т.ч. медалі «Ветеран праці», «За трудову доблесть», знак ГВФ «Відмінник Аерофлоту» та ін.
Характерна його риса — жага безкорисливої допомоги людям: студентам, дітям, хворим. З дітьми спілкувався, як з дорослими, часто цікаві бесіди з ним визначали подальший їх життєвий шлях.
З кінця XX ст. до М.Г. Ключка стали звертатися журналісти. Правдолюбство, любов до людей, яких війна нищила тисячами на його очах, спонукали давати інтерв’ю. На державному рівні відзначений орденом Богдана Хмельницького (2001), він став відомим, його запрошували на телебачення, але раптова смерть все обірвала (23)-25.02.2002. Люди досі згадують цього незвичайного чоловіка світлими спогадами та добрими словами.
З коханою дружиною Зоєю Ключко (Науковці України — еліта держави, т. 4, с. 200) одружився у 1953 р., прожили довге й щасливе життя, виростили двох донечок — Олену (НУЕД, т. 5, с. 201) та Марію. Є онуки Аліна, Євгенія та Павло.
Miсhail G. Klyuchko
PhD (Engineering), Ass. Prof., Inventor of the USSR.Engineering Aviator, Associated Professor of the Kiev Institute of Civil Aviation Engineers (now — ?the National Aviation University). Fields of research: aircraft mechanics, engine repair and chemical protection from fretting corrosion.