Євген Леонідович Юхниця — поет, сценарист, підприємець-організатор. Митець слова з оригінальною творчою уявою, який посів на літературному полі України місце, на яке заслуговує. Народився 14 квітня 1965 р. у м. Жмеринка Він­ницької області. Батьки пройшли ­довгий трудовий шлях, працювали самовіддано й чесно. Батько, Леонід Макарович, народився в с. Василівка Іллінецького району Вінницької області, електрик, ливарник, мисливець та просто товариська людина. Протягом п’яти з половиною років служив у лавах радянського військово-морського флоту в м. Феодосії. ­Після демобілізації оселився в м. Жмеринці на Вінничині. Працював на підприємстві «Сільгосптехніка». Задумав й ініціював будівництво ливарного цеху, який потім й очолював протягом багатьох років. Мати, Галина Йосипівна, виросла в дружній багатодітній родині в с. Кобелецьке Тиврівського району Вінницької області. Працювала касиром у їдальні, завідувачкою магазину. Євген Юхниця закінчив середню школу в м. Жмеринки в 1982 р. зі срібною медаллю за учнівські заслуги. Особливий вплив на нього, як і на весь його клас, справила вчителька математики Цина Ісааківна Кривошея. Завдяки їй Євген стає переможцем міських олімпіад із математики. Саме вона та прагнення батька Євгена — Леоніда Макаровича — вивести дитину в люди й відіграли основну роль у формуванні характеру, цілеспрямованості та комплексу переможця в Євгена. Починаючи із 7 класу, — переможець юнацьких чемпіонатів із шахів у рідному місті без єдиного відвідування шахового гуртка, без розрядів, із єдиною книжкою «Шахи для початківців» Чигоріна. Саме тоді він навчився розбиратися за книжками та навчатися самостійно, досягати вершин майстерності, читаючи книжки. Згодом це шалене прагнення розібратися, вивчити та втілити в життя й стануть головними його перевагами. У дитинстві не просто читав, а поглинав книги. Був записаний одночасно до чотирьох бібліотек і до 3 класу вже відлускав «Чингісханів» із «Батиями», «Вічний поклик» і тисячі інших найрізноманітніших книг. Тут цілковито вплинула мати — Галина Йосипівна. Для неї читання було єдиною відрадою в суворих життєвих обставинах. У 1982 р. вступив до Харківського інституту залізничного транспорту. Після першого курсу був призваний до лав збройних сил на 2 роки. Відслуживши, у 1985 р. Євген Леонідович продовжив навчання в Київському інституті харчової промисловості. У 1987 р. перевівся до Київського інституту народного господарства імені Д. С. Коротченка, після успішного закінчення якого здобув спеціальність «Економіка промисловості». Професіну діяльність розпочав у 1989 р. та за розподілом працював економістом у РБУ Облдорбуду — із захватом і двожильною енергією. З’являлися перші результати. У 1990 р. перейшов до ОП Інституту проблем ливарства. До 1992 р. працював бухгалтером в ОП «Строма», а також складав баланси для різних організацій та підприємств. У 1992 р. Є. Л. Юхниця створив аудиторську компанію «Ніко» з багатьма філіями. Кадри підбирав та навчав самостійно. Згодом у цьому ж році вступив до Спілки аудиторів України, звідки за власним бажанням пішов через нехіть до політики та бажання сконцентруватися на творчості й бізнесі. У 1994 р. обрався до Першої аудиторської палати України. У 1994 р. створив всеукраїнську професійну бухгалтерську газету «Все про бухгалтерський облік», а через два роки ініціював створення міжнародного дитячого журналу «Пізнайко». Підлеглі характеризують його як мудрого управлінця, досвідченого амбітного керівника. Він запекло бореться з ледарством і недбальством. У 2003–2005 рр. працював над створенням «Клубу поезії», а також приверненням уваги поетів до активної громадської діяльності по всій Україні, виступав перед публікою. ­Багато їздив країною з літературними виступами, давав інтерв’ю на телебаченні та радіо. У 2008 р. допоміг редакції журналу «Дніпро» підійнятись на нову сходинку, ставши шеф-редактором. Здійснив кардинальну його реформу в напрямі прогресивної форми подачі, кольорового, сучасного дизайну, пошуку талановитих авторів, яких зачекався народ, конкурсів для митців, порад драматургам та авторам пригодницького жанру. Запропоновані ним заходи примножили читацьку аудиторію, урізноманітнили наповнення журналу та надали йому актуальності. У 2011 р. з’явилися перші плоди наполегливої роботи — тексти журналу починають передруковувати, уперше відчутно зросла передплата. Євген Леонідович захоплюється літературною творчістю, із якою в його житті пов’язано багато. У 1999-2001 р. він навчався в Московському літературному інституті імені Максима Горького. Серед його викладачів були відомий письменник Олександр Зінов’єв, автор дослідження «Зияющие высоты», поет Юрій Кузнєцов та інші. Видані ним книги відзначаються свіжістю погляду, оригінальністю й багатством метафор. Це поетична й драматургічна збірка «Жіночий бунт, або Нові герої» (1997), а також поетичні збірки «Сценами різноголосно» (2005) і «Мозаїка метафор — сюжети і характери» (2013). Серед особистих його заслуг — створення та використання новослів’я, заснування приватних тематичних і синонімічних словників. Досягнення Є. Л. Юхниці визнані на державному рівні. Він нагороджений Почесною грамотою прем’єр-міністра України (2004). Євген Леонідович обожнює свою родину та всіляко дбає про трьох найголовніших у його житті жінок — дружину й двох дочок. Дружина Ірина — головний редактор дитячого журналу «Пізнайко». Разом виховали дочок Елен й Аліну. Поет має багатогранні захоплення — професійно опанував соціоніку, на аматорському рівні вивчає астрологію, колекціонує картини (збирає з 2008 р. картини на тему «Людські ніжки»). Працював над постановкою голосу, сценічною майстерністю. У 2006 р. став чемпіо­ном України з настільного хокею. У житті — бігун на далекі дистанції. Залюблений у мову поет мріє: «Тепер палке лишилося бажання: Щоб нею я народу віру відродив!»