Життя Миколи Степановича сповнене найрізноманітнішими спогадами: щасливими про дитинство у верховинському краї, велику родину, уроки матері Марії, молитви якої у найскрутніші часи додавали сил, сумними — про однополчан, з якими довелося служити в Афганістані, про часи, коли кожну секунду життя цінуєш понад усе. Народився 5 грудня 1960 р. у високогірному присілку Свобода, що підпорядковується Синевир-Полянській сільраді Міжгірського району Закарпатської області, в багатодітній сім’ї робітника. З 1977 р., після завершення навчання у Синевирській середній школі, два роки працював на сезонних роботах у Дніпропетровській області. У 1979 р. призваний на строкову службу в армію, за розподілом потрапив у мотострілецький полк південної групи військ в Угорщині (м. Сегед). З 2 лютого 1980 р. по 17 червня 1981 р. у складі 191 мотострілецького полку був учасником бойових дій в Афганістані (провінція Газні, механік-водій БТР-70 ПБ, сержант). У ті часи смерть стояла за плечем у кожного: одного разу БТР М.С. Бабічина наштовхнувся на замасковану міну, вибухом якої важко поранило в ногу командира відділення, а сам Микола Степанович травмував голову і був легко контужений; згодом ще двічі бойову машину в засадах обстрілювали з гранатомета. Світлим променем страшних років війни в Афганістані стала служба з земляками, які стали друзями на все життя — В. Томинцем та Ф. Деркачем з Ізок, Ю. Курином з Торуна, І. Белею із Запереділля. Служив також із тячівцями, рахівчанинами, хустянами, серед яких — М. Попович, М. Беркела, В. Мотичко, В. Олаг, І. Ожоганич, а також киянин П. Грабовський. Після демобілізації з 1982 р. М.С. Бабічин розпочав трудове становлення інспектором пат­рульно-постової служби Воловецького РВВС. Із 1983 по 2003 рр. працював у Міжгірському райвідділі МВС. За ці роки обіймав різні посади: від інспектора ДПС ДАІ до начальника ВДАІ. Службу завершив у званні підполковника міліції, після чого впродовж 2006–2011 рр. очолював «Міжгірське автотранспортне підприємство 12138». Трудові будні Микола Степанович поєднував із навчанням, здобуваючи необхідну кваліфікацію залежно від посади, яку обіймав. Так, у 1994 р. закінчив Свалявський технічний коледж за спеціальністю «Машини та обладнання підприємств харчової промисловості», у 2002 р. отримав диплом бакалавра історії в Ужгородському національному університеті. Юридичний фах опанував у 2013 р. в Інституті післядип­ломної освіти та доуніверситетської підготовки Ужгородського національного університету. У 2008 р. був обраний депутатом Міжгірської районної ради по Синевир-Полянському виборчому окрузі № 20. Наразі Микола Степанович перебуває на заслуженому відпочинку. Його життя — приклад незламності духу справжнього чоловіка, який не відступає перед труднощами, підготовленими долею. За мужність і військову доблесть, проявлену під час виконання інтернаціонального обов’язку в Республіці Афганістан, М. С. Бабічин нагороджений Грамотою Президії Верхов­ної Ради СРСР. З дружиною Ольгою Дмитрівною, вчителем Міжгірської ЗОШ І–ІІІ ступенів № 1, виростили двох синів: Віталій обрав професію лікаря, Сергій за фахом — економіст-фінансист. Микола Степанович переконаний, що земне буття ставить багато випробувань, але основний екзамен, який треба гідно витримати, — це жити і творити так, щоб не відчувати себе самотнім серед людей.